fbpx

– І чому ти прийшла? Я не можу тебе зчитувати, ти сама про кого хочеш можеш розповісти і долю передбачити, – сказати що я була здивована, взагалі нічого не сказати. І навіщо я тільки повелася на це?

– І чому ти прийшла? Я не можу тебе зчитувати, ти сама про кого хочеш можеш розповісти і долю передбачити.

Сказати що я була здивована, взагалі нічого не сказати. І навіщо я тільки повелася на це?

– Тобі інтуїцію розвивати треба, а ти її зовсім не береш до уваги. Чого очі вирячила? Ну згадай, скільки разів ти опинялася в ситуаціях, які за довго передбачала близьким або може друзям? А як ти думаєш, чому поговоривши трохи з людиною, можеш розповісти про неї трохи більше, ніж інші? Або згадай, як в злобі побажала щось людині і у неї відбувалася неприємність? Було? Було! А ще тобі кажуть, що ти удачу приносиш. Все у тебе складно виходить, прям за твоїм сценарієм. Якщо до когось переймешся симпатією, у цієї людини все добре складатися починає.

Я сиділа і згадувала різні ситуації, які мені здавалися дивними, а тепер вони шикувалися в ланцюжок закономірностей, які я раніше взагалі ніяк не пов’язала б.

– Добра ти, і тягнуться до тебе дуже хороші люди, погані теж тягнуться, як метелики на світло, але не можуть довго грати роль пристойної людини, проколюються і залишаються в своєму болоті. Але життя їх все одно потихеньку змінюватися починає в кращий бік.

«Так, ось це звичайно цінна інформація, як я тільки без неї жила? І треба було їхати за двісті кілометрів до цієї ворожки? Сподіваюся Катька дізнається все, що хоче.»

Сиджу, дивлюся на все око на свою співрозмовницю.

– Очі у тебе, люба моя. Нічого в них не приховати. Щастям світяться і спокоєм, це дорого коштує. Цінуєш все, що до тебе приходить. Я знаю, якими нещастями дається це, настраждалася ти, багато близьких поховала, і ще поховаєш.

Я не витримала, різко встала і вийшла.

– Уявляєш, я через два роки заміж нарешті вийду, і діти у мене будуть, хлопчик і дівчинка! А ще вона сказала, що мені у лікаря перевіритися треба. Про роботу щось. А, у нас скоро зміниться керівник і все буде налагоджуватися, звільнятися мені не треба поки. А ти чого вискочила як ошпарена? – запитала моя бовтушка, хвацько викручуючи кермо на головну дорогу.

– Та так, – розмовляти мені чомусь не хотілося.

Через кілька років ми гуляли на її весіллі. На роботі її чекало підвищення.

А я недавно проводила в останню путь бабусю.

You cannot copy content of this page