Так хочу! І не соромлюся цього. І що тут такого непристойного, що я хочу, щоб і в будинку, і в ліжку був постійний чоловік? Я вже давно вийшла з “ніжного” віку, виростила дочку, самостійна у всіх відносинах. Мені не потрібно, щоб чоловік приносив в будинок “скажені гроші” – сама нормально заробляю. І не тому, що моєї зарплати не вистачить на двох, а просто хотілося б поважати чоловіка. А хіба можна поважати того, хто ледарює і живе за ваш рахунок?
Але не виходить, як-то, все у мене. І зрозуміти не можу, чому. Я давно одна живу – чоловік покинув нас з донькою, коли їй два рочки було. Потім багато років була одна – не до себе, тому що перебудова, нестача грошей, дочку ростити потрібно було, вчити. А зараз все налагодилося – ось і про себе задумалася.
Ні, я не те, щоб зовсім одна. Є у мене чоловік, вже майже рік. Начебто все нормально у нас, виходить. Але він не думає щодо одруження, а навіщо мені потрібен “цивільний” шлюб? Скажете, якщо любов є, то не має значення печатка в паспорті? А я так не думаю! “Цивільний” шлюб для чоловіка – одні права без обов’язків. А ти йому повинна весь час доводити, що гідна бути справжньою дружиною ?? І потім, якщо він сам брати не хоче, то не змушувати ж його справді ?!
І до нього теж був чоловік, правда одружений. Але я його з родини не крала – він сам прийшов. А раз прийшов, не моя справа з’ясовувати, що там у нього в родині. Це нехай його дружина думає, чому від неї чоловік втік. Але не склалося з ним – він весь час порівнював мене зі своєю дружиною, нехай на мою користь, але дратувало сильно.
Читайте також: Я бачу, що колишній ну не зовсім плювaти, але як би фіолетово на діток. Гроші у неї на відвідини салонів краси є, а на дітей немає
І місце є для зустрічей, і сама я не урoдка і не дyрна, але все щось не так. А чому – не можу зрозуміти. Намагалася знайомитися через сайти знайомств, зустрічалася навіть з деякими. Але відразу відторгнення, тому що з’ясовується, що тут не бажання дійсно знайти супутницю життя, а якийсь відбір по невідомим мені параметрам. І ще, виявилося, самостійні жінки чоловікам не подобаються – у них є якась потреба “ощасливлювати” чи що. Тобто ти собі сиди і чекай, поки тебе виберуть, а вже якщо зійдуть, так тут до скону будь вдячна! Ну, таке мені теж не треба.
Мені б хотілося знайти людину, з якою цікаво, освіченого, думаючого, самостійного. Щоб поважати його і любити. Тоді і піклуватися про нього приємно. Скажете, що всім таких хочеться, але де ж їх стільки взяти? Напевно, в цьому і є вся проблема? Що жінці після сорока можна про заміжжя і не морочитися – нормальні чоловіки її віку давно і міцно одружені, а ті, що бродять у пошуках, тому і бродять, що нікому не потрібні
Ось і залишається один шлях – забрати з родини, хоч і кажуть, що на чужій біді свого щастя не побудуєш. Тільки самотність набридла невимовно. Особливо в свята нудно – всі в сім’ях, з близькими, а я одна. Новий рік з телевізором удвох вже який раз зустрічаю. Дочка далеко живе, у неї своє життя. А подруги часто в гості намагаються не запрошувати, напевно своїх чоловіків бережуть.
Час летить швидко, прикро. Подивилась навколо, а таких, як я багато. Самодостатні, забезпечені, працьовиті, симпатичні ісамотні. Сумно. Але я все одно хочу заміж! Я наполеглива, так що, раптом пощастить ?!
Джерело
