Мені майже 60 років, моєму старшому синові скоро 40 років.
Не одружився довго, все жив із нами, а у 28 років зустрів жінку з дитиною, зійшлися, але життя одразу якось не залагодилося.
То жили разом, то розходились.
Він приходив до нас, на неї скаржився, ми підтримували його.
Тривало це довго. Незважаючи на такі стосунки сина з невісткою, у них появилася дочка.
З невісткою якось після цього не залагодилося в нас, внучку майже не бачимо.
Останні три роки і він раптом перестав до нас бігати, не знаємо як, але вони стали жити дружніше, а ми з чоловіком залишилися за бортом їхнього життя.
І щоб я не робила зараз, він з нами, можна сказати, не спілкується зовсім, а невістка тим більше.
Ми їм просто перестали існувати.
Я намагалася і прощення просити, і дзвонити, але все марно.
Таке враження, що нас зовсім немає для них. Дуже боляче та прикро. Ми зовсім ні в чому не винні.
Він приходив до нас після їхньої сварки, ми не налаштовували, просто підтримували.
Не виганяти ж було рідного сина з дому!
Що робити?
Як налагодити з ними стосунки?
Автор: Оксана
