За фахом я лікар. З вигляду нічого, але, чомусь мені не щастить у відносинах. Начебто знаходила хлопця, ніби все добре, ніби й хлопець хороший, залицявся, дзвонив, цікавився, а потім в якийсь певний момент йшов без пояснень і все.
І ось в черговий раз мене покинув хлопець, звичайно я дуже розстроїлась, але тут же до мене почав залицятися чоловік, якому я подобалася раніше, вже давно. Як виявилося, він вирішив поступитися місцем попередньому і не наважувався до мене підходити, а раз така можливість тепер підвернулася, то він підійшов. Я не хотіла нових відносин і особливо не відповідала йому взаємністю, але він був згоден мене почекати.
Все почалося дуже красиво. Без жодного пафосу він дзвонив мало не щохвилини, приїжджав до мене, дарував подаруночки, квіточки, іграшки. Загалом, своєю увагою він заглушив колишні відносини і мої переживання з приводу чого мене залишали хлопці. Я почала приходити до усвідомлення того, що це і є те щастя, яке я шукала.
Я відразу йому пояснила, що планую їхати з країни вчитися. Він був згоден на все, навіть поїхати за мною так далеко. Ми не сварилися, він робив практично все, щоб мені сподобається, все, чого я хотіла. Я ні в якому разі його не використовувала, тому що розуміла, що це буде неправильно по відношенню до нього. У підсумку, через півроку, 14 лютого він зважився зробити мені пропозицію. Не скажу, що це було як в казці, але мені дуже сподобалося. Це було мило, ми сходили в театр, потім в невеликий ресторанчик романтична вечеря. Я погодилася – вирішила для себе, що це і є мій єдиний чоловічок.
Через 3 місяці у нас були заручини і знайомство з батьками, де ми вирішили зіграти весілля через рік, щоб зібрати за цей час на нього грошей. А через тиждень ми несподівано вирішили повінчатися. Вірніше, його мама віруюча і не хотіла, щоб ми жили в близьких відносинах без шлюбу, тому ми зважилися на такий крок (це було лише вінчання, в загс ми не ходили). Вінчання взагалі пройшло шикарно: я в білій сукні, навколо найближчі нам люди, ми щасливі.
Після цього якось все пішло не так: почалися сварки, побут, проблеми, притирання і т.д. І начебто все добре, але потім начебто хтось наврочив. Суперечки відбувалися все частіше, всі кому не лінь починали лізти в наше життя, в тому числі і батьки. Одного разу, ми навіть розійшлися, але я як дружина вирішила все виправити, вибачилась і попросила повернутися, адже я його люблю. Він повернувся.
Ми поїхали в другу країну. Я поступила в ординатуру. Було важко, у фінансовому плані. Ми жили у мого батька, він виїхав 15 років назад, щоб економити на витратах, мій же батько взяв чоловіка до себе працювати. Потім ми з’їхали і перейшли жити окремо. Під Новий рік знову суперечка, розійшлися. Знову я вибачилась і просила повернутися, говорила, що люблю і не зможу без нього. Він знову повернувся, але після цієї другої недомовки якось зовсім відносини змінилися. Ми стали часто суперечити один одному, причому абсолютно без приводу.
І ось підходив час до весілля. Я намагалася його зароблені гроші не витрачати, на свої потреби брала у батька, а він збирав на весілля. Почалася підготовка: запрошення, книга побажань, хлопавки. Навколо було таке уявне благополуччя, в наших відносинах все було просто супер. Я розуміла, що це моє, мені з ним жити і мені його любити. За цей весь період я готувала щодня щось смачне (готую я відмінно), прала навіть руками, коли у нас ще не було пралки.
Загалом, поїхали ми додому, готуємось до весілля, подали заяву в загс, запросили всіх друзів, родичів. Ресторан, весільний фотограф з відео оператором були замовлені за рік до цього, за все внесли завдаток і передоплату. І тут мене охопила перед весільна паніка. Я переживала, як все пройде. Плюс батьки чоловіка постійно тягнули його додому, щоб він допомагав там, постійно його відволікали. Він мені не допомагав нічого. Я нервувала. І в один прекрасний день він сказав, що все, кінець, ніякого весілля не буде!
Тиждень ми не спілкувалися. Три рази я його кликала на розмову, але ми ні до чого не могли домовитись. Він не хотів миритися, стояв на своєму, що не одружуватися – і все. Ось так, в один день передумав, за 3 тижні до весілля. Пішов і скасував все весілля, не дивлячись ні на що. Я плакала кожен день, просила, благала передумати. Повернути все, але він ні в яку. Він говорив, що любить і сумує, але не повернеться.
Пішов уже третій місяць без нього. Я не можу знайти собі місця, чекаю його, хочу, щоб він повернувся. Писала йому багато раз, але він сказав, що нас вже розвінчали і видалив мене з друзів в усіх соціальних мережах. Порадьте, будь ласка, що мені робити? Я вже 3 місяці просто існую, але не живу. Нічого робити не можу і в себе прийти не можу. Я просто розчавлена.
Фото pixabay.com
