fbpx

Ідилію порушила купка фотокарток, які Євген привіз із заробітків. І Злата помітила на декількох, що її чоловік сидить чи стоїть поряд з однієї і тією самою жіночкою. Вона спитала у Євгена і той відповів

Злата мовчки спакувала Євгена речі, так само мовчки застебнула сумку і вручила її тепер уже колишньому чоловікові. Чоловік намагався помиритися з дружиною,але Злата не хотіла нічого чути від колишнього.

Мовчки відчинила перед чоловіком вхідні двері. А п’ятирічний Тарасик, дуже схожий на свого батька, не розуміла, що трапилося.

Роки минали. Злата з сином жили дружно. Гнівались хіба тоді, коли Тарас вкотре просив маму розповісти, чому вона тоді прогнала батька.

Злата мовчала. Мабуть, вважала, що син ще замалий знати справжню причину розлучення батьків. А, може, просто не хотіла ворушити минуле. Їй самій було гірко все згадувати, бо ж і тоді, і тепер любить свого колишнього. Траплялись у її житті непогані чоловіки, але справжні почуття мала тільки до одного — до батька своєї дитини.

Одружились Злата з Євгеном іще студентами. Мали житло, яке перейшло Златі в спадок від бабусі. Жили молодята у злагоді, але грошей завжди не вистачало. Тоді й вирішив Євген поїхати на заробітки.

Два роки поспіль чоловік писав листи, переказував гроші. А Злата виховувала сина і сумувала за коханим.

І ось він повернувся. Купили нові меблі, техніку і ще купу всього. Гарні то були часи. Злата нині згадує їх, як найкращий період свого життя. Батьки разом відводили синочка в садочок, разом на кухні готували вечерю, разом прибирали у квартирі. Усе разом.

Ідилію порушила купка фотокарток, які Євген привіз із заробітків. І Злата помітила на декількох, що її чоловік сидить чи стоїть поряд з однієї і тією самою жінкою.

Вона спитала у Євгена  і той відповів, що то жінка, яка працювала у них на кухні, їсти їм варила. А на фото то так певне випадково получалося.

Злата і повірила, що молода жінка щоразу опинялася біля її чоловіка випадково. Адже, він повернувся до сім’ї та дітей, значить все таки їх любить.

Та якось перед новорічними святами до Євгена прийшов лист із далека. Злата відкрила конверт. Була впевнена, що там  вітальна листівка. Та коли відкрила конверта то побачила листа, не стрималась і прочитала. Галя, так звали жінку писала Євгенові, що покине чоловіка, залишить усе, щоб лише бути з ним. Писала, як сумує за ним, як часто згадує про їхні зустрічі.

Коли  Злата показала листа Євгенові, той виправдовувався: мовляв, несерйозно все це було. Запевняв, що любить тільки її і їхнього синочка.  Але дружина не чула його виправдань, не вірила жодному слову й негайно виставила за поріг.

“Я любила твого батька дуже сильно, — говорила вже майже дорослому синові, — тому й пробачити зраду не змогла. А, може, й мала б не відбирати в тебе тата, мала б зберегти сім’ю, але я тоді не змогла. Не зуміла, вибач мене”

Це вже тепер Злата шкодувала, що тоді розкрила той конверт, що показала цього листа чоловікові й, не повіривши жодному його слову, не бажаючи чути жодних виправдань, виставила за двері. Цим самим зламала життя собі і сину. Лише тепер зрозуміла, що гордість, то поганий порадник.

Понад десять років Тарас ріс без батька. А одного дня таки зважився попросили в мами його адресу. Він, виявляється, часто писав колишній дружині й синові листи, але Злата жодного разу не відповіла.

Чуже місто але Тарас знайшов й потрібну квартиру. Двері відчинив Євген. Сина впізнав одразу. Протягнув руки, обняв, в очах блиснули сльози.

У батьковій квартирі не було нікого. Не було й фотокарток якихось жінок. Євген збігав донизу сходами в надії, що біля під’їзду стоїть Злата, яка нарешті зуміла його пробачити.

Однак колишньої дружини там не було. Проте Тарас знав, ні, він був впевнена, що мама таки зуміє пробачити батька. Зуміє, бо любить. Дотепер любить. Як і батько її.

Чи вмієте ви пробачати?

Автор: Галина Червона. Передрук заборонений.

You cannot copy content of this page