Ігор від дочки такого не очікував. Більш того, половину її палкої промови почула і Ольга: “Я розраховувала, що все мені відійде. Ти хіба не хочеш мене, єдину дочку, забезпечити власним житлом? Або давай заповіт на внучку напишемо. А у Ольги свій син є, нехай він її житлові проблеми вирішує”

Ольга жила з сином у матері, а у Ігоря був свій будинок і донька, до нього і переїхали. Тихо і мирно прожили 14 років. Діти закінчили школу, технікум, влаштувалися на роботу.

Дочка Ігоря вийшла заміж і поїхала до чоловіка, син Ольги одружився і тепер живе в квартирі бабусі, яка, на жаль, не дожила до весілля єдиного внука. Ігор з Ольгою, стільки років прожили без оформлення стосунків, нарешті, вирішили розписатися. Треба сказати, Ігор і раніше кликав Ольгу заміж, але вона, згадуючи про перший досвід, довго не могла зважитися на шлюб. А тут раптом зрозуміла, що більше не боїться, і Ігор почув довгоочікуване «так».

Ольга з Ігорем з такої нагоди вирішили запросити в гості дітей з сім’ями – поділитися радістю, запросити на церемонію, просто поспілкуватися. Але все пішло зовсім не так, як планувалося. Дочка Ігоря, почувши новини, насупилася і лише сухо сказала «вітаю». До кінця вечора вона сиділа як на голках, безуспішно намагаючись приховати поганий настрій.

Коли діти стали збиратися по домівках, Ольга заметушилася. Піду, каже, вам з собою смачненького покладу, а то наготувала всього, нам стільки не з’їсти. Її син з дружиною зголосилися допомогти, а дочка Ігоря завела з татом розмову: «Тато, я, звичайно, рада, що ви вирішили заяву подати, але ти впевнений, що вам це потрібно? Стільки років жили і нічого. До чого щось змінювати? Ти ж повинен розуміти, що мама Оля погодилася не просто так. Вік, всі справи. Розуміє, що як тебе не стане ні з чим залишиться, ось і підметушилась.

Так-то півбудинку їй дістанеться, раз вона буде законною дружиною, а я розраховувала, що все мені відійде. Ти хіба не хочеш мене, єдину дочку, забезпечити власним житлом? Або давай заповіт на внучку напишемо. А у Ольги свій син є, нехай він її житлові проблеми вирішує».

Ігор від дочки такого не очікував. Більш того, половину її палкої промови почула і Ольга, яка невчасно зайшла в кімнату, і її син. Повисла незручна пауза. Ольга розгубилася, а її син заявив: «Мама ні на що не претендує, на вулиці ми її не залишимо!»

Ігор же тихо, але твердо відрубав: «Щось рано ти мене ховати зібралася, дочко. Ольга тебе півжиття виховувала, ніколи не ображала, за що ж ти так з нею? Будинок великий, продасте його, та гроші навпіл розділіть, на невеликі квартирки вистачить. Я люблю тебе, але люблю і Ольгу – зрадити її я не можу! І дуже здивований, що ти взагалі про це говориш, ти ж мамою її називаєш!»

Дочка Ігоря невдоволено фиркнула і вилетіла з кімнати, всі інші постаралися зробити вигляд, що нічого не сталося.

Фото ілюстративне спеціально для Особлива