Іра мовчки розігрівала вечерю. Тишу порушило сповіщення в її мобільному. На екрані висвітився невідомий номер. Відкрила повідомлення і застигла на місці. Це були світлини, на яких її чоловік зі співробітницею

Небо гуркотіло і здригалося від потужного грому. У таку негоду добрий господар і собаки на вулицю не випустить. Ані живої душі навколо. Лише вона – в тоненькому літньому платтячку, яке через безперервний дощ прилипло до тіла..

У той день Іра, як і щодня, з усмішкою у прибраній оселі та ароматною вечерею за столом чекала на повернення з роботи чоловіка. Він затримувався. Майже на годину. А коли зачинив за собою вхідні двері, одразу ж пішов у душ.

Іра мовчки розігрівала вечерю. Мовчазну тишу порушило сповіщення в її мобільному. На екрані висвітився невідомий номер. Відкрила повідомлення і застигла на місці. Це були пікантні світлини, на яких її чоловік зі співробітницею.

Поки Андрій приймав душ, Іра збирала свої речі. Зустрілися в коридорі. Він спершу здивовано глянув, а потім пішов в атаку і, замість того, щоб попросити вибачення або, принаймні, щось намагатися пояснити, вилив на дружину купу бруду:

— А що ти хотіла? Я — успішний бізнесмен, мною захоплюються красиві дівчата. А хто ти така? Задрипанка? Сіра мишка? Ти ні з чим до мене прийшла, ні з чим і підеш.

Опустивши голову, обважнілу від сліз, що застигли в очах і ось-ось мали пробитися назовні, Іра вийшла, назавжди зачинивши за собою двері.

У парку вона дала волю сльозам. Не знає, як довго сиділа отак на лавочці й оплакувала свою долю, як раптом небо, немов у змові з нею, почало кидатися блискавицями. До чоловіка вона не повернеться. Більше нікуди іти їй, сироті, але світ не без добрих людей. Тепер вона мусить бути сильною.

…Андрій знайшов її. Через десять років. Життя добряче випробувало їх. Іру воно зробило сильнішою і впевненішою в собі. Він же, маючи багато, практично все втратив. Як і віру в себе та в свої сили. Тепер він дедалі частіше згадував про неї, свою дівчинку, яка любила його і багато йому прощала (непростимою, як виявилося, для неї була тільки зрада) і завжди вірила в успіх свого чоловіка. Не розумів і не усвідомлював і тоді цінності її щирих почуттів і того, що так він легко відпустив і втратив, що зруйнував своїми руками.

Андрій стояв на порозі будинку Іри. Вона не впустила його в свій дім. Говорили на вулиці. Андрій не міг відірвати погляду від колишньої дружини:

— Ти… ти стала ще красивішою, ніж у юності. Прости, я таким дурнем був. Давай почнемо все спочатку.

— Давно простила. Але між нами все закінчилося ще в той далекий вечір. У мене – сім’я, коханий чоловік, який ще жодного разу нічим не дорікнув мені. І… ти знаєш, як би це дивно зараз не прозвучало, я навіть вдячна тобі за те, що не зупинив мене тоді. Це стало поштовхом у нове життя – без фальші, брехні, без домінування грошей над щирими почуттями. Прощавай.

Андрій пішов, як побитий собака. У вухах гуло від її слів. Це вже не та Іра, яка колись була в нього закохана. Вона змінилася. Стала сильною і самодостатньою. А чого досягнув він без неї? Та нічого. З того часу в нього все пішло шкереберть. Він втратив усе. Коханка втекла, коли він збанкрутував. Друзям теж став нецікавим. Вже декілька разів змінював місце проживання, хотів почати все спочатку, та від себе не втечеш. Відколи прогнав Іру весь його хиткий і фальшивий світ став перетворюватися в руїну. Занадто пізно він це усвідомив.

…Уже світало. Ранні пташки весело щебетали про прихід нового дня. Усі раділи, метушилися в своїх щоденних клопотах. Тільки Андрій нікуди не поспішав. Він усю ніч просидів на лавочці у сквері. Багато думав, згадував, аналізував своє колишнє нікчемне життя. Він не знав, як житиме далі, бо всі ті десять років на денці його серця ще жевріла надія повернути колишню дружину. Вчора надія згасла. І винен у всьому він.

Андрій неквапом піднявся з лавки і пішов уздовж скверу. Чоловікова тінь щоразу віддалялася, поки не розчинилася десь у натовпі, як і тінь минулого, що ятрила його, колись черстве, серце…

Автор – Оля ГЛАДЧУК-ПОПАДЮК, за матеріалами видання “Наш День”

Фото ілюстративне з вільних джерел