fbpx

Ірина вибриками чоловіка вже вдосталь наситилась. Одного дня Ірина знайшла в поштовій скриньці лист від якогось незнайомого чоловіка. Як виявилось, це був друг її покійної матері. Не так сталося як гадалося

Не встигла ще Ірина відійти від поминок батька, як як тут чоловік сказав, що хоче з нею розлучитися. На самому початку історії, Ірина знайшла хорошу роботу та взяла квартиру в іпотеку.

Невдовзі вона зустріла хлопця, покохала його, він її теж. Виплатити всю суму за іпотеку дівчина ще змогла, то того часу, як вони з чоловіком узаконили свої стосунки. А сам чоловік, майже нічого не заробляв, тільки мріяв про свою справу, однак зусиль ніяких не докладав. І чим дальше, тим більше нав’язливішою ставала в нього ідея з бізнесом.

Дружину він звинувачував у тому що вона транжирить багато грошей на пусте, а за собою нічого не помічав. Йому все-таки  пощастило, через три місяці його матері не стало і йому залишилася квартира та дача, та як братів та сестер він не мав. І він уже нарешті оформив свій бізнес, та справа не йшла йому. Він злився і можливо від цього, не дуже добре розумів що робить.

Він продав квартиру матері та вклав у бізнес, а з Іриною вирішив розлучитися. Сама Ірина уже і не була проти, вибриками чоловіка вона вже вдосталь наситилась.

Колись вона його дуже любила, проте його жадібність звела нанівець всі почуття жінки. Так Ірина з двома дітьми, залишилася сама у своїй квартирі. Звісно важкувато було жінці, не дуже грошей вистачало. Та одного дня Ірина знайшла в поштовій скриньці лист.

То був лист від якогось незнайомого чоловіка. Як виявилось, це був друг її покійної матері. Він тільки тепер знайшов адрес матері Ірини, та на жаль уже пізно, жінки чотири роки, як не стало. Дмитрові Ігоровичу було вже майже 70 років.

Хоч він і не зустрівся зі своїм першим та єдиним коханням, проте хотів зустрітися, хоч із дочкою її, тобто Іриною. Ірина привезла його на кладовище, Дмитро Ігорович довго стояв біля пам’ятника та щось говорив. Жінка відійшла в сторону щоб не заважати. Потім він підійшов до Ірини, та сказав що хоче зробити хоч для неї щось, якщо уже не встиг нічого зробити для її матері.

Так життя склалося, що вони колись у юнацькі роки покохали одне одного, однак долі їхні, розійшлись в різні сторони. Дмитро Ігорович сказав, що вони колись з її матір’ю мріяла про великий будинок, він його так і збудував, однак не думав, що залишиться в ньому сам.

І запропонував Ірині з дівчатами приїхати до нього. Дівчатка його сприйняли як дідуся, а він і не був проти, а навпаки тільки радів.

Чоловіка також не стало через вісім років. Будинок він залишив Ірині, а в додачу ще й кругленьку суму на рахунку в банку, яку поділив між дівчатами Ірини, які уже й виросли, та яких він вважав, як своїх онучок. Тож Ірина з однією з дочок залишилася у своїй квартирі, а інша, яка вийшла заміж, пішла жити з чоловіком у будинок Дмитра Ігоровича.

Получилося так, що допомога прийшла він зовсім чужої людини, хоча не зовсім. За цілих вісім років він для Ірини став другим татом, а для її доньок – дідусем.

Автор: Нінель

You cannot copy content of this page