Я вам розкажу історію свого брата Андрія, вона не проста. Мій Андрій дуже спокійна людина, відмінник. Із шкільної парти він страшенно любив Оленку. Але життя розпорядилося інакше.
Оленка дружила з Андрієм, але якихось романтичних стосунків не було.
Після школи Оленка пішла вчитися на повара, там познайомилася з майбутнім чоловіком. Андрій з Оленкою бачилися, як ніяк, бо проживають в одному місці.
В мого Андрія золоті руки, на що подивиться усе зробить. Трохи їздив на заробітки, заробив на машину. Дівчатка були в мого Андрія, але стосунки не складалися. Андрійко в душі скучав по своїй Оленці.
Оленка вийшла заміж, в неї народилося двоє дівчаток. Чоловік, її Олег часто їздив на заробітки у Польщу. Життя текло своєю чередою.
Одного весняного ранку Андрій дізнався, що Оленка розлучається з своїм чоловіком. Ми були усі здивовані, оскільки, сімя гарна, ніколи не було чути скандалів.
Ви не повірите, мій братик Андрій її забрав з їхньої хати до себе разом із дітьми.
Як то кажуть дочекався. Андрій не ходив по землі, а літав бо його Оленка уже з ним. Дівчатка його прийняли зразу. Його добродушність їм на руку. Дівчатка є дівчатка все щось в магазині випросять щоб він щось купив їм. Часто проводили з ним час, їздили по різних розважальних майданчиках.
У Андрія були свої заощадження, почали будувати свій будинок. Оленка працювала поваром у дорогому ресторані з ранку до ночі, заробітна плата того заслуговувала.
У них появився синочок Володик, дівчаткам на втіху, бо вони вже школярки у старших класах. Володика бавили у чотири руки, Оленка сварилася, що вони його розбалують. Оленка не затрималася в декреті а зразу пішла на роботу. Володик ріс всім на радість. Балуваний в любові та ласці, дівчата його вчили різним глупостям, забирали з садочка. Ні одної калюжі не пропустили коли поверталися з садочка.
Олена усе тримала у свої руках, Андрію це підходило, він її безапеляційно слухав.
Життя текло своїм руслом. Але як то кажуть було щастя та нещастя помогло.
Оленка з Андрієм перейшли до власного житла. Жити, і жити, і радіти життю. Але…
Була надворі осінь, надворі моросів дощик. І в таку погоду усі школярі приносять апчих в носику. І їх також не минули бацили.
Людей мало було в ресторані, і Оленка вирішила швидше повернутися додому.
Діти її чекали і знали, що вона мала зараз приїхати з лікарськими засобами. Через деякий час почали її надзвонювати, вона не брала трубку. Такого ніколи не було. Якщо вона не могла розмовляти хтось брав трубку з її дівчата/помічниці на роботі, Володик завжди міг поговорити з мамою, усі розуміли, що мами часто не було в дома і він скучає. Два, три слова і йому було достатньо.
А тут Оленки немає і вона не бере телефон. В усіх почалося занеопкоєння. З самого ранку нам передзвонили з “служби закону”, що нашої Оленки уже нажаль немає з нами.
Мій Андрій після цих слів посивів і перестав говорити, він не пив оковиту, не плакав, як сів в альтанці так і не зміг поворушитися…
Діти цю звістку перенесли важко.
Уже рік пройшо, а вони так і неоговталися, часто беруть мамин телефон і дзвонять їй .
Саме гірше Володику, які б не були сестри, а рідну маму вони не замінять.
Історію написала Вікторія Соняшник, спеціально для osoblyva.сom
Передрук в повному обсязі заборонено без письмового дозволу власника Сайту. Будь-яке використання матеріалів (у тому числі фотографій)– суворо заборонено. Фото, 2022 р.
