Історія з кладовища, через яку я плачу уже третій день

Трапилася ця історія особисто зі мною, кілька днів тому.

Ходила я у суботу на кладовище, прибрати могилки рідних, то був поминальний день.

Прибрала, згребла опале листя, обрізала квіти, які відцвіли уже, словом – навела красу і повний порядок.

Присіла, подумки помолилася за своїх рідних, поговорила з бабусею і вже збиралася йти додому, як побачила, що біля пам’ятнику щось блиснуло. То була мила золота сережка з камінчиками.

Я забрала її додому, помила від бруду, сфотографувала і виклала оголошення в групу нашого району, максимально розповсюдила інформацію в мережі, щиро сподіваючись, що власниця її побачить і я зможу повернути втрачену річ.

Я щиро раділа, що роблю добру справу, але радість моя продовжувалася не довго. Тепер я третій день сльози проливаю.

А все від того бруду і негативу, який мені почали писати “добрі” люди в коментарях і в особисті повідомлення навіть.

Все почалось з того, що одна жіночка написала, що з кладовища нічого не можна забирати, що те, що впало вже належить мертвим. Я запитала: а якщо на кладовищі у вас впаде гаманець чи телефон ви теж його підіймати не будете?

Інша писала, що то спеціально було річ залишено, що я тепер усі хвороби і прокляття забрала на себе. Знайшлися навіть ті, які мене обзивали різними словечками… І так я близько це все до серця прийняла, що спати не можу третій день нормально, голова від того болить, а від тих образ і негативу, що у мій бік ллються просто, взагалі сльози на очах.

Люди, що з вами? Я всього лише добру справу хотіла зробити – повернути втрачену річ. Що я зробила не так навіть не знаю.

Чи може дійсно ту сережку не варто було і до рук брати?