fbpx

Із Янголом на плечі. Саме Янгол легким доторком крила рятував її уже вкотре, наче знав, що їй пора перепочити

Янгол сидів тихо-тихо у неї на плечі.

Боявся найменшим порухом власних крил, потривожити потоки її думок, щоб бува не сполохати.

А їх була повновода ріка, що текла-розтікалася, бурлила й вирувала, як і емоції, що переповнювали її серце та душу…

Збоку виглядало, ніби сидить вона заглиблена у власні думки, відсторонена, відмежована од всього світу, сліпа й глуха до того, що її оточує.

Можливо, так воно й було, а може далеко не так…

Та насправді про це лише знали двоє – вона, та ще той Янгол, що примостився у неї на плечі…

Вона завжди знала про його незриму присутність.

Непомильно відчувала її, і була неймовірно вдячна за його підтримку.

Думки…

Вони переповнювали її єство й іноді здавалося, що ще мить, і вона вибухне від їхнього натиску.

Проте, дивним чином ставалося так, що напір бурхливої ріки думок сам собою слабшав.

Кволів і під шелест янгольських крил малів до ледь помітного потічка.

Це давало їй можливість не збожеволіти й перепочити від неймовірної навали, з якою вона чим раз, то все важче давала собі раду.

Саме Янгол легким доторком крила рятував її уже вкотре, наче знав, що їй пора перепочити.

Ось так вони й жили вже хто зна скільки часу разом – дівчина з особливими потребами та Янгол у неї на плечі.

©В.С.

Фото, Олександри К. 2023 р.

You cannot copy content of this page