“Ой, Катерино, донечко, ти не можеш уявити, як же мені зараз”
Вона вже старенька і не може дивитися за немовлям, тому просить щоб Катерина з чоловіком забрали її до себе, адже це дитина Сергія, чоловіка Катерини
Катерина стояла на порозі свого будинку, спостерігаючи, як баба Оля, сусідка з їх дачі в селі, підходила до її дверей. Вони часто обмінювались короткими привітаннями, але цього разу Катерина помітила, що на обличчі жінки щось змінилося.
Баба Оля виглядала стривоженою, а її очі були затуманені сльозами.
“Ой, Катерино, донечко, ти не можеш уявити, як важко мені зараз”, — почала баба Оля, коли Катерина відчинила двері.
“Що сталося, Олю?” — запитала Катерина, впустивши жінку до хати. Вона відразу помітила, що щось не так, але ще не могла зрозуміти, що саме.
Баба Оля сіла на стілець біля дверей, поклала на коліна стареньку сумку, а потім, трохи відкашлявшись, почала розповідати:
“Моя внучка, Таня, вона чекала дитину. Я дуже раділа. Але сталося нещастя. Вона привела в світ немовля, а потім… потім не витримала. І зараз я залишилася з цією малюком на руках. Я вже стара, не можу за нею доглядати так, як треба. Мене сильно тягне до цієї дитини, але я просто не маю сил. І тому я прийшла до вас, Катерино… Благаю, заберіть її до себе. Ви ж знаєте, вона — дитина Сергія.”
Катерина завмерла на місці. Це була величезна новина, що перекинуло весь її світ. Вона дивилася на бабу Олю, а думки крутилися в голові. Маленька дитина… Сергія, її чоловіка.
“Ти хочеш сказати, що я повинна забрати її?” — Катерина покачала головою, намагаючись зрозуміти, чи це насправді так. “Вона… дитина Сергія? Ти ж знаєш, як ми живемо, бабо Олю. Як ми самі?”
Баба Оля зітхнула і подивилася Катерині в очі.
“Я розумію, що це важко. Я вже не можу сама за нею дивитися. Я старенька. А Таня була такою доброю дівчиною… І я знаю, що ти і Сергій не зможете залишити її. Хоча б на деякий час. Вона має право на родину.”
Катерина стояла мовчки, вона поглянула на свої руки, немов намагаючись знайти відповідь на це запитання. Чи готова вона стати матір’ю маленької дитини в такому віці, коли її власні діти вже дорослі?
Як це вплине на її життя? І головне, чи зможе вона прийняти це маленьке немовля.
“Можна її побачити?” — запитала Катерина, не витримавши мовчання. Вона прагнула побачити дитину, відчути її присутність, побачити хоч якусь ознаку того, що вона готова прийняти це нове життя.
Баба Оля вставила з сумки маленьку коробочку і витягла звідти фотографію. Це була дитина, лише кілька місяців, з темними кучериками і великими очима. Катерина подивилася на це фото і відчула, як її серце знову затремтіло. Вона відчула щось неймовірно тепле .
“Ось вона, Ліза”, — зітхнула баба Оля. “Я хочу, щоб вона була в родині, щоб мала можливість рости в теплій атмосфері.”
Катерина не могла сказати нічого. Її думки перепліталися, як нитки в клубку, але перед очима постійно виникала картина маленької дитини, яка чекає на свою маму, і безсилля баби Олі, яка вже не могла допомогти.
Катерина не могла заснути цілу ніч. Вона сиділа на ліжку, дивлячись у темряву. Думки про Лізу, про малу дівчинку, котра втратила свою матір, не давали їй спокою.
Як можна відмовити? Як можна залишити дитину без батьківської любові? Але з іншого боку, у неї з Сергієм було своє життя, свої плани, своє подружнє щастя.
Ранок настала без відповіді. Катерина знала одне: вона повинна поговорити з чоловіком.
“Сергію, треба поговорити”, — сказала вона, коли він прийшов до кухні. Він підняв очі і помітив, що на її обличчі відсутній спокій.
“Що сталося?” — запитав він, сідаючи поруч.
“Баба Оля була у мене… Ти ж знаєш, що її внучка, Таня, привела в світ дитину… так от, Тані не стало, а дитина залишилася. Ліза… це дитина твоя, Сергію?.”
Сергій зупинився, здавалося, його свідомість на мить зупинилася.
Він довго мовчав, поки не сказав: “Я не знаю, як це може бути, але я… я не можу відмовити. Якщо вона твоя дитина, ми не можемо її залишити.”
Катерина дивилася на нього, намагаючись зрозуміти його слова. Він теж був у розгубленості, але її рішення вже було прийняте.
“Ми заберемо її, Сергію”, — сказала Катерина тихо. “Ми не можемо залишити дитину без батьківської любові.”
Як ви думаєте, чи варто приймати таке рішення, Катерині і Сергію?
Олеся Срібна
