Є у світі казкова країна, де кіт-воркіт щиро товаришує з мишками-шкряботушками, де на ніч їм читає казки кумедний дідусь-домовик, де на кожному кроці дива трапляються і за кожним кущиком несподіванки ховаються. Це вам була приказка, а тепер буде ще й казка.
І Одного дня, вірніше вечора, а якщо бути дуже точною, то ночі, в Селищі Ельфів сталася неймовірна подія. Маленькі ельфенята Тіт і Таммі чкурнули з дому в невідомому напрямку без дозволу дорослих. Це був нечуваний вчинок з боку малюків, бо до цього часу всі мешканці селища були дуже чемними та відповідальними. Та справа в тому, що Тіт народився страшенно непосидючим ельфенятком з яким заледве дорослі справлялися. Він увесь час вигадував якісь капості та витівки від яких у дорослих ельфів йшла обертом голова.
На противагу Тіту була сестричка Таммі. Спокійна, врівноважена і неймовірно чемна дитина. Проте вона дуже вже любила свого непосиду братика й завжди ставала на захист малого, коли його капості вигулькували на поверхню. А ми ж добре знаємо, що завжди так буває, коли думаєш, що про твої витівки ніхто не дізнається, вони дивним чином обов’язково стають відомими дорослим. От тоді звичайно ж гучна сварка, та чергове покарання не забаряться. Тому сестричка мужньо ділить їх із братом, щоб йому менше діставалося, каже, що вони разом капостили. Звісно ніхто їй не вірить, знаючи її вдачу, але для годиться також кажуть стати в куток і подумати про свою поведінку.
Отож Таммі вирішила собі, що братик буде менше капостити, якщо вона буде з ним поряд. І справді це час від часу спрацьовувало, правда не так часто, як би того їй хотілося.
Мама лагідно називала Тіта не інакше, як мале ходяче лихо, тато – де не треба, там і вродиться, а бабуся завжди казала, що за ним золоті верби ростуть. Правда скільки б Тіт не озирався, а верб золотих так і не побачив за собою ні разу. Тому вирішив, що бабуся так з нього кепкує.
А сьогодні, лягаючи спати, ельфеня підмовило сестричку тільки вдати, що вони сплять. Насправді ж, коли всі заснуть, швиденько вислизнути з дому, щоб побачити нічне життя лісу. Таммі ця ідея спочатку не сподобалася зовсім, бо ж лячно і небезпечно, але трохи поміркувавши, погодилася, бо і їй кортіло побачити зорі, місяць, світлячків, та ще багато всього, про що вона тільки чула з розмов дорослих.
ІІ Отож, як тільки вибралися мандрівники з дому, то відразу потрапили в нічну казку. Високо над деревами розкинулося небо засіяне зорями. Зірнички підморгували ельфенятам яскраво й привітно сяючи, ніби всміхалися. Красень місяць зачепився одним рогом за крону старого крислатого дуба, і, здавалось, стривожено озирався шукаючи когось, хто б йому допоміг виплутатися з густого листя.
Раптом поруч почувся шелест крил, а далі гучне «Пу-гу!» Ельфенята, як стояли так і присіли, бо ж страшно й моторошно їм відразу стало. Трохи оговтавшись вони побачили, що поруч світяться великі круглі очі. – Ой, дядечку Сич, як же ви нас налякали, – першою озвалася Таммі.
– За себе кажи, страшко, бо я аніскілечки й не налякався, – задерикувато промовив Тіт.
-Ага, саме тому й всівся з розгону на гриб-порохівник, – захихотіла Таммі. Тіт тільки невдоволено засопів та почав струшувати зі штанців грибну пилюку.
– А чого це ви самі, та ще й уночі лісом швеньдяєте? – суворо спитав дядечко Сич.
– Розумієте, нам дуже кортіло побачити, який же світ уночі. Від дорослих ми почули, що нічний ліс зовсім інший, аніж вдень, – виправдовувалася Таммі.
– Але ж нічний ліс ще й дуже небезпечний. Хіба дорослі вам про це не казали? – знову озвався Сич.
– Може й казали, та ми не боїмося, – зухвало мовив Тіт.
-Ну так, бачив я щойно, як ви не боїтеся, – мовив мудрий птах. Ельфенята засоромилися, аж зашарілися, правда в темноті дядько Сич здається цього не побачив, чи може зробив вигляд, що не бачить. Про щось поміркував, а далі й каже:
– От, що. Сідайте-но мені на спину, тільки міцно тримайтеся, зроблю вам маленьку екскурсію нічним лісом, а тоді гайда додому у тепленькі ліжечка спати.
Тіт невдоволено скривився, бо ж мандрувати самому куди цікавіше, ніж під наглядом дорослого, та й командує він, наче генерал на параді. А Таммі вдячно кивнула голівкою, бо на відміну від братика розуміла, що вони могли потрапити у страшну халепу, якби їм не зустрівся дядечко Сич
ІІІ
Коли ельфенята всілися на спину дядькові Сичу, то він звелів їм міцно триматися і вони майже нечутно полинули поміж дерев. А далі він почав підійматися все вище і вище. І ось, летять ельфенята, аж їм подих перехопило від захвату, бо зорі над ними, мов коштовності сяють, а під ними світлячки, мов зірочки виблискують також. А Тіт і Таммі, ширяють десь поміж небом і землею у неймовірній красі. Але все колись закінчується. Ось і мандрував їх також зазаовершилася. Дядечко Сич м’яко приземлився неподалік домівки ельфенят і почав прощатися.
– А тепер спати півтора! Гарних вам снів.
-Дякуємо вам за все, дядечку, але просимо дуже не видавати нас дорослим, бо перепаде нам на горіхи, – попросила маленька Таммі.
– Гаразд-гаразд, – трохи подумавши відповів Сич, – але мусите мені пообіцяти, що більше ніколи самі до лісу не будете втікати, аж поки не виростете.
-Та, що з нами може трапитися в лісі, ми ж його знаємо, як свої п’ять пальців, – далі комизився Тіт.
-Ліс денний, діти, і ліс нічний дуже відрізняється. Вночі виходять на полювання різні ході звірі і птахи. Вночі заманюють на болота та озера підступні лісові жахлики. Вночі хапає подорожніх дядько Блуд у свої тенета. Та ще всякого різного й не приємного може трапитися, тому поганого вам не раджу.
– Ой, – з острахом мовила Таммі, – я й не думала, що в лісі є стільки всього небезпечного.
– Тому, повертайтеся додому, бо вже пізня година, – порадив дядечко Сич.
-Але ж ми так нічого цікавого й не побачили, – розчаровано протягнув Тіт.
-Дам вам невеличку пораду. Попросіть когось із дорослих влаштувати вам і вашим друзям похід з ночівлею у лісі. І весело буде, і цікаво, і безпечно,- підморгнувши своїм великим оком, порадив мудрий птах.
– А й справді, – плеснула в долоньки Таммі, – це ж так захоплююче і цікаво. Дякуємо вам за ідею, дядечку.
– Дякуємо, – промимрив і Тіт, – доброї вам ночі і гарного полювання.
Дядечко Сич здійнявся на крило й швидко розтанув у нічному небі. Ельфенята попленталися додому, тихенько перемовляючись, що й справді чудову ідею підказав дядько Сич, і її потрібно якнайскоріше здійснити. А вдома на ельфенят чекала дуже неприємна розмова з батьками, бо вони звісно ж помітили, відсутність дітей. Та й усім відомо, що ельфи – добрі чарівники і знають, і бачать геть усе на світі.
У поході ельфенятам не відмовили, але його довелося відкласти на якийсь час, аж поки малюки заслужили його своєю доброю поведінкою і стараннями в навчанні.
© Віталія Савченко
Історія написана спеціально для osoblyva.сom
Передрук в повному обсязі заборонено без письмового дозволу власника Сайту.
