Їжачок мав мрію – бути капітаном на кораблі.
Ох, які цікаві мандрівки йому малювалися у снах і на яву. Особливо, коли довго сидів на березі лісової річки чи озерця, перепочиваючи в затінку крислатих дерев, ховаючись від полудневої спеки.
Але життя його складалося так, що мрія залишалася тільки мрією. Якось, сидячи на березі річки, Їжачок, як завше, мріяв і зітхав. Біля нього випірнув дідусь Бобер та й питає:
– Ти чого зітхаєш, Їжаче? Трапилося щось? – Та ні, нічого не трапилося, дідусю. – То чого тоді сумний такий? – Бо мрія моя ніколи не здійсниться.
– А чому це ти так вирішив? І що в тебе за мрія така? Розповів Їжачок дідусеві Бобру про мрію свою заповітну.
– Час іде, а я далі краю ліса ніколи й не мандрував, тому розумію, що мрія не здійсниться.
Дідусь почухав лоба, а далі й каже:
– От що, Їжаче, я тобі скажу: не можна ніколи втрачати надію, вірити треба,- і збудуться мрії.
Іноді, щоб усе здійснилося, потрібно не просто мріяти, а й щось для цього самому робити, навіть трохи мрію обновити.
– А це ж як? – здивувався Їжачок. – Ну ось подумай логічно. Ти живеш у лісі, так?
– Так. – До моря далеко? – Далеко. – А що у лісі є?
– Що? – Річка, озерце, правильно? – Так.
– Отож мрію можна трохи змінити і бути капітаном човника.
– Ого! – захоплено вигукнув Їжачок. – Я про це й не подумав. Але… де ж я човника візьму?
– Оце вже зовсім не проблема, коли поруч є моя майстерня, – підморгнув дідусь Бобер.
– Буде тобі і човник і веселечко до нього, але мусиш мені трохи допомагати, та й удвох нам буде веселіше будувати. – Звісно, дідусю, – зрадів малюк.
В Бобровій майстерні закипіла робота.
За короткий час був збудований гарний човник.
Тепер часто можна зустріти на лісовому озері капітана Їжачка, що вправно кермує своїм човником, перевозить різні вантажі з одного краю лісу до іншого, допомагає звірятам.
Ось так, таки здійснилася Їжачкова мрія, яку він тільки трохи поміняв
©Віталія Савченко
