Знайомство відбулося весело і плідно – пара зійшлася. Марина розрахувалася з роботи і поїхала жити до чоловіка в інше місто.
Думаю, не потрібно пояснювати, що коли обом не «шешнадцать», біографія вже є.
У Марини в місті залишилася квартира, заповіт від матері, у Антона будинок в нашому місті і куплена до шлюбу квартира в іншому, де пара і зібралася жити..
Робота в обох грошова, так що потреби не відчували – їздили по закордонах два рази в рік і не в Туреччину.
Все почалося, коли Антон і Марина зібралися одружитися.
Справа в тому, що в інше місто він виїхав не просто так, а щоб бути подалі від своєї надто авторитарної матусі, у якої «якщо я тебе народила – то все твоє – це моє». Коли вона після звістки про швидке весілля синочки примчала до них, Маринка, зітхаючи, сказала:
– У мене враження, що я за неї заміж зібралася. Слава Богу, вона далеко жити буде! Я її більше трьох днів не витримаю!
Так і було. Після РАЦСу посиділи в ресторані і на наступний день родичі поїхали до себе. Але пильна свекруха внадилася їздити до молодих через кожні два місяці. Маринка тихо божеволіла. А тут ще й мамою скоро стане!
І «найдобріша» свекровушка тут же вирішила жити з молодими (в однокімнатній квартирі) до появи на світ дитинки і кілька місяців після цього.
Так би і сталося, бо Антон матусі слова поперек сказати не наважується. Але Маринка запропонувала поїхати до себе і народжувати в нашій провінції. Антон здався і випровадив маман.
Тепер у свекровушки новий фінт, як зробити так, щоб на випадок чого ні Марині, ні їх з Антоном доньці нічого не дісталося з його нерухомості.
Марині то його квадратні метри ні до чого, у неї житло є своє. Але пунктик свекрухи її дратує.
