Кілька років тому я познайомила двох своїх друзів. Вік у обох уже за тридцять, час би про сім’ю думати, дітей. І все було у них відмінно, поки свекровушка в гості незачастила

Знайомство відбулося весело і плідно – пара зійшлася. Марина розрахувалася з роботи і поїхала жити до чоловіка в інше місто.

Думаю, не потрібно пояснювати, що коли обом не «шешнадцать», біографія вже є.

У Марини в місті залишилася квартира, заповіт від матері, у Антона будинок в нашому місті і куплена до шлюбу квартира в іншому, де пара і зібралася жити..

Робота в обох грошова, так що потреби не відчували – їздили по закордонах два рази в рік і не в Туреччину.

Все почалося, коли Антон і Марина зібралися одружитися.

Справа в тому, що в інше місто він виїхав не просто так, а щоб бути подалі від своєї надто авторитарної матусі, у якої «якщо я тебе народила – то все твоє – це моє». Коли вона після звістки про швидке весілля синочки примчала до них, Маринка, зітхаючи, сказала:

– У мене враження, що я за неї заміж зібралася. Слава Богу, вона далеко жити буде! Я її більше трьох днів не витримаю!

Так і було. Після РАЦСу посиділи в ресторані і на наступний день родичі поїхали до себе. Але пильна свекруха внадилася їздити до молодих через кожні два місяці. Маринка тихо божеволіла. А тут ще й мамою скоро стане!

І «найдобріша» свекровушка тут же вирішила жити з молодими (в однокімнатній квартирі) до появи на світ дитинки і кілька місяців після цього.

Так би і сталося, бо Антон матусі слова поперек сказати не наважується. Але Маринка запропонувала поїхати до себе і народжувати в нашій провінції. Антон здався і випровадив маман.

Тепер у свекровушки новий фінт, як зробити так, щоб на випадок чого ні Марині, ні їх з Антоном доньці нічого не дісталося з його нерухомості.

Марині то його квадратні метри ні до чого, у неї житло є своє. Але пунктик свекрухи її дратує.