Їхали довго, Ружена всю дорогу тримала маленьку на руках. Відділ, де працювала Ружена, проводив черговий рейд: повідомили про безпритульних дітей, що оселилися в покинутому будинку. Мабуть, дітей хтось попередив, бо в занедбаній оселі на купі ганчір’я була лише маленька хвopа дівчинка. На вигляд не більше чотирьох років. Дитина пашіла від жару, проте побачивши міліціянтів, спробувала втекти, опиралася, пручалася, а вже лаялася.
Міліціянти лише хитали головами. Ружена спробувала заспокоїти дитину, загорнула її у свою куртку, взяла на руки, пригорнула. Дівчинка пручалася, норовила вкусити, але в дорозі стихла та швидко заснула. Від дитини пахло екскpeмeнтами, сeчею, брудним одягом, проте Ружена міцно пригортала її до себе. Повернулися вже пізно ввечері, то куди вже везти дитину. Все одно вона попаде до рук Людмили Петрівни, матері Ружени, відомого педіатра в їх містечку. То краще одразу завезти дитину до них додому, а потім вже займатися документами.
Людмила Петрівна тільки руками сплеснула, побачивши занедбане дитинча. Та одразу заходилася роздягати, мити, годувати. Ружена допомагала матері й уважно роздивлялася дитину. Така маленька гарненька білявочка, схожа на неї, Ружену, в дитинстві. Така крихітка, а вже одна-однісінька у цьому світі. Хіба так можна? Хіба це справедливо?
Дитину треба було лікувати, то вона затрималася в родині. Чим більше жила, тим більше жінки прив’язувалися до неї.
Ружена вже готувалася до весілля з Миколою, також міліціянтом – вони разом працювали у відділку. Останнім часом як ходила на побачення, то брала з собою і маленьку Лесю. Хлопець сміявся: «От вже й дитину маємо» Згодом ця думка міцно засіла в голові жінки. Микола, вже й сам давно сирота, не заперечував. Багато чого бачив і відчув сиротою, то не хотів цього для дитини.
Сьогодні Ружена чекала Миколу до пізнього вечора: міліціянти поїхали на завдання. Людмила Петрівна давно лягла спати, а Ружена спочатку гралася з малою на дворі, потім влаштовувала її спати. Незчулася, як і сама задрімала, прокинулася – на дворі вже ранок, мала тихенько посапує поряд.
Треба підніматися і приготувати сніданок. Сьогодні вихідний, то хай і сніданок буде святковий. Може й Микола забіжить.
Ружена вже закінчувала пекти оладки, мати мила та чепурила малу, як перед садибою зупинилася їх міліцейська машина. З машини вийшло декілька чоловіків та попрямували до будинку. Кашкети чоловіки тримали в руках, а обличчя були зосередженні та похмурі.
– При виконанні службового завдання.
Ружена поточилася і зомліла. Прийшла до тями вже в лікарні. Мала сиділа поряд і бавилася з лялькою. Побачила, що Ружена розплющила очі, і кинулася до неї: «Зараз бабуня прийде»
Бабуня. Микола. Немає Миколи. Ніколи вже не скаже: «Моя кохана Ружа»
В лікарні Ружена узнала про вaгiтнicть. Про те, щоб позбутися дитини чи віддати Лесю, мови взагалі не було. Ружена виправила всі документи стосовно Лесі, згодом наpoдився маленький Миколка.
Першого вересня був гарний теплий ранок. Малу Лесю перший раз вели до школи. Вона була така красуня у своєму блакитному костюмчику, величезних білих бантах, лакованих черевичках та таких маленьких смішних ґудзиках, в рученятах – квіти. Маленький Миколка сидів у матері на руках і ревниво поглядав на сестричку: «Як же так, вона – в школу, в він – вдома?» То Миколка крутився на руках у Ружени, а бабуся його заспокоювала.
На шкільному дворі було багато дітей, дорослих, квітів, то малий заспокоївся і почав уважно усе розглядати.
Читайте також: “Дитина ж не його, а в нас буде сім’я, свої діти”: Коли зрозуміла, що вaгiтна, то Марат зник
Леся пішла до своїх майбутніх однокласників. Мати відійшла до знайомих.
Ружена гляділа навкруги. Гарно. Тепло. Море квітів. Музика. Дитячий сміх. Ружена гостро відчула присутність Миколи: він ніби став поряд з нею, узяв за руку, уважно поглянув і промовив: «Моя кохана Ружа»
