— Коханий, я рада зробити це першою. Будь моїм чоловіком! – з близком в очах, сказала Катерина.
Я завжди вважав себе людиною рішучою, але і надто обережною. Навіщо поспішати, якщо все можна зважити, продумати? Особливо у стосунках. Я ж не вино, щоб з першого ковтка дурманити голову. А стосунки, навпаки вони як добре вино. З часом тільки покращуються. Катерина, моя дівчина, це прекрасно розуміла і завжди терпляче ставилася до мого “аналітичного підходу”. Або я так думав…
Одного суботнього ранку ми, як завжди, насолоджувались кавою на балконі. Легкий вітерець колихав штори, і я, вмостившись у крісло, ліниво запитав:
— Які плани на сьогодні, кохана?
Катря, грайливо примружившись, випила ковток кави й відповіла так невимушено, ніби йдеться про супермаркет:
— Я хочу з’їздити до весільного салону.
Я скривився. Зазвичай я її супроводжую в усі магазини, але весільний салон викликав у мене трохи дивне відчуття. Та, намагаючись бути уважним і тямущим, я сказав:
— Добре, я тебе відвезу. А чиє весілля буде?
Катерина зітхнула і під її поглядом я відчув, ніби перетворююся на маленького хлопчика, який знову провалив контрольну.
— Наше, кохання моє. Звісно, нам варто поїхати вдвох. Я просто знаю, що ти не любиш магазини. От і вирішила сама вже.
Я від здивування майже пролив на себе каву. Але швидко опанував себе й спробував видати невимушений сміх, який тільки міг.
— Катря, щастя моє! Ну, ти й вигадала!
Вона розсміялася й ледь-ледь торкнулася моєї руки.
— Ну, добре, що ти це розумієш. Але, ти мені якраз такий подобаєшся.
І тут мені стало тепло на душі. Раптом все стало на свої місця: її натяки, ті загадкові усмішки. Виявляється, вона вже давно знала, чого хоче. І чомусь ця думка зовсім не лякала мене. Навпаки, я відчув неймовірне полегшення. Я справді знайшов свою половинку.
Весілля ми вирішили зробити невеликим, тільки для найближчих. А от серед “найближчих” особливу увагу привернула тітка Миколаївна, моя далека родичка, яка мала язик гостріший за будь-який ніж. Тітка була старша, проте мала свою думку на всі теми, особливо на ті, в яких розумілася найменше.
У день весілля, коли всі вже трохи розслабилися і підігрілися міцними напоями, тітка раптом вирішила висловити свою думку щодо нашого “швидкого” одруження. Вона підсіла до мого дядька, схилилася до нього і, думаючи, що ніхто не чує, прошепотіла саркастично:
— Сама на шию хлопцю повісилася! Хто так робить?
Катерина, яка все-таки почула ці слова, зітхнула і легенько притулилася до мене.
— Бачиш, коханий, і тут я вирішила все за тебе, — прошепотіла вона мені на вухо.
Я обняв її й засміявся, не можучи зупинитися.
— І за це я тебе кохаю, — сказав я і поцілував її під легкі оплески гостей, які були вражені нашим маленьким веселим обміном.
Весілля пройшло чудово, і ми вже не звертали уваги на тих, хто вважав, що “часу на роздуми було замало”. Коли ми танцювали перший танець, я зрозумів, що чекати у стосунках — це добре, але інколи треба просто взяти й стрибнути у життя з головою, особливо коли поруч така чудова людина, як моя Катерина.
Ну що ж, це був мій перший урок швидких рішень. І, здається, він пройшов на відмінно!
Миколаївна ще довго пліткувала про те, що Катерина сама зробила мені пропозицію, проте ніхто їй не хотів вірити. Іноді дружина ображалася, що я не заступаюся за неї, коли чую плітки про нас. Але ми з нею домовилися нічого нікому не пояснювати, нехай люди говорять що хочуть, аби ми були щасливими.
Тільки моя мама сильно переймалася через цю ситуацію. З одного боку вона бажала нам щастя, але з іншого — морально готувалася до нашого з Катериною розлучення. Мовляв, що жоден шлюб не закінчувався добре, коли ініціативу проявляла жінка. А що їй ще залишалося робити? Я у житті не поспішаю приймати рішення. Всі здивувалися, що після двох місяців дорослих стосунків ми заговорили за весілля. Мій старший брат три роки жив з дівчиною, поки надумав зробити їй пропозицію, а середній брат — досі ходить неодружений. Все шукає ідеальну жінку.
