– У Миколаївни ювілей через два тижні, скидаємося по 200 гривень!
І ти втретє за місяць дістаєш з гаманця свої чесно зароблені: тиждень тому у Миколи з сусіднього кабінету народилася дитина, а на початку місяця бухгалтер Тамара вийшла заміж.
За скільки збирати? Що дарувати? Хто ще не здав? Покваптеся! Список з галочками навпроти прізвищ …
Ліза влаштувалася на роботу у вересні, як тільки її дочка пішла в садок. З року Ліза виховує дитину тільки з допомогою своєї мами-пенсіонерки. І щомісячні побори, прийняті в новому для Лізи колективі, забирали приблизно 10 відсотків її зарплати.
Що для неї було більшою сумою: цими грошима можна було майже повністю оплатити доньці місяць перебування в дитячому саду або рахунки за інтернет і електрику.
Іменинник, ювіляр, щасливий батько або молодожон, в свою чергу, повинні були влаштувати для улюблених колег свято. Кілька тортів, гарне шампанське, фрукти і закуски. І все більше-більше-більше.
27 квітня Лізі виповнилося 34 роки. Колектив, здавши гроші, радісно потирав ручки в очікуванні вечірнього застілля. Але не тут-то було. Ліза прийшла на роботу в своє свято з двома сумками. В одній лежали ще теплі пиріжки власного приготування, а в другій – дві банки вишневого компоту, так само власноруч закатаного Лізою.
Пригостивши колег і вислухавши поздоровлення, Ліза зайнялася своїми посадовими обов’язками. Раз в 15-20 хвилин її відволікали, майже кожен співробітник вважав своїм обов’язком поцікавитися: а чим Ліза буде ввечері пригощати колег і чи враховуються побажання?
А почувши і передавши іншим відповідь, що їх вже почастували в честь торжества, колеги заглядали уточнити дізнатися інформацію.
В обід всі зібралися в їдальні. Зазвичай саме в цей момент дарувався конверт з грошима. Але Ліза свій подарунок не отримала. Вірніше, отримала, але не весь.
Дехто з колег, ображені мізерним частуванням, забрали свої гроші назад. Дама, призначена відповідальною за збір коштів, встала на їх бік: немає нормального столу – немає грошей на подарунок.
Ліза наголошуючи на тому, що завжди сумлінно здавала свої кровні з всіх приводів, на шкоду своїй родині. Тому, на її погляд, вже зібрані гроші були відняті несправедливо.
– Тебе на твої гроші поїли-годували! Пристойною їжею, а не твоєю самодіяльністю! – почула вона у відповідь. – Це ж треба додуматися: пироги з компотом з дому тягнути. Ти б ще нам по цукерці роздала, як в дитячому саду.
– А що ж ви ці нікчемні пироги їли так, що аж за вухами тріщало? – зогризалася Ліза.
Як пояснила колегам сама Ліза, грошей, щоб накрити навіть невеликий стіл для них, у неї немає. І чесно зізналася, що подаровані гроші вона краще витратить на дочку. Ще Ліза зареклася в зборах більше не брати участь.
За спиною у жінки почалися смішки. Якось, прийшовши з ранку на роботу, вона виявила на своєму робочому столі надкушений пиріжок. А фраза «Ну що, ввечері по компоту?» – стала позначати серед колективу запрошення в бар.
Звільнятися Ліза не збирається: хиханьки колективу їй глибоко фіолетово, головне – начальство її цінить.
Я б не стала забирати гроші в подібному випадку. А ви?
