Після розлучення я залишаю сина його батькові
Прожили із чоловіком 8 років. Є спільний син, йому 6 років. У чоловіка трапилося на роботі раптове кохання.
Він зібрався розлучатися і жити з нею.
Сказав, що я маю з’їхати з дітьми, я маю ще старшу дочку не від нього з нашої спільної квартири, придбаної в шлюбі, в мою маленьку квартиру, яку ми здавали, а він «допомагатиме по можливості».
Я відповіла так: «Ти полюбив іншу, я не проти, всяке буває, але діти є і залишаються, у батьків у нашій країні рівні права та обов’язки.
Квартиру ділити не буду, хоча маю право. Ми з дочкою підемо, а ось син залишиться з тобою.
Будеш сам його виховувати, а я платитиму аліменти, як належить, бачитись з ним і забиратиму «по можливості».
Чоловік здивований. Як же так!
Я не маю часу, працюю, не можу, не вмію, діти повинні жити з матір’ю.
Та жінка теж злякалася такої перспективи.
Усі оточуючі теж здивовані, навіть мої батьки. Мовляв, це неправильно, засуджують мене.
Справа не в помсті чи образі. Просто я теж не хочу сама тягнути двох дітей, живучи з ними на 18 метрах.
Я теж працюю, і я теж не маю часу. Тим більше я вважаю, що хлопчикові потрібне чоловіче виховання.
Він просив спільну дитину, любить її.
Так в чому проблема?
Набридли подвійні стандарти!
