Аня стояла в дверях, не вірячи своїм очам. Спочатку її охопив страх — не може бути, половину квартири порожньої, де меблі?
-Де мої дитячі речі?
Але з кожною секундою розуміння приходило до мами все чіткіше. Аня тільки дивилася. Посуд, столик, крісла, и інші цінні речі.. Всі ці речі, які з’явилися в їхній оселі не так давно, а сьогодні зникли.
Все це зникло саме зараз, коли вони з мамою поїхали на три дні в гості до маминої рідної сестри в село?
Батько Анюти вирішив піти з дому, як то кажуть з кінцями. Він вирішив забрати те, що йому належало, що купував саме він, хоч це майно, так як куплене у шлюбі то вважається спільно нажитим.
-Я заробляю більше за тебе, – сказав він своїй дружині (моїй сестрі), дивлячись на неї з байдужістю. На дитину свою, Аню взагалі не звертав увагу.
– я купив всі ці речі, тому вони по праву зараз мої. Мені вони потрібні. А ти вже обійдешся.
-І дитячий одяг теж заберу, Наталочка моя чекає також дівчинку, для неї це більше потрібно.
Сестра моя від його нахабства губиться.
-Твоя Наталочка, мабуть, якщо б знала, що ти звідси забираєш то і не хотіла б цих речей.
Аня почула це і відчула, як їй стискається серце. Це була не просто боротьба за речі.
Це була боротьба за справжнє значення сім’ї. Її тато, той, кого вона ще недавно любила і на кого сподівалася, тепер намагався визначити, що є цінним у їхньому житті, а що — ні.
Їй стало страшно, що цей чоловік, який колись давав їй відчуття безпеки, тепер став чужим. Як можна так легко забрати навіть те, що належить дитині? Одяг, дитяче ліжечко, крісло для годування… все, що складало її маленький світ.
Але у цей момент Аня відчула, як мати тихо взяла її за руку. Вона підняла погляд і зустрілася з її очима. Не було сліз, не було жодних звинувачень, тільки такий погляд, в якому відчувалася рішучість.
Все, що ти забрав, не зробить тебе щасливим, – сказала вона тихо, але з сильною впевненістю в голосі.
— А що ми будемо робити, ти вже не дізнаєшся.
Ці слова стали тим самим моментом, коли Аня усвідомила, що її мама — це не просто жінка, що стоїть біля плити. Вона була сильніша за всіх, навіть за чоловіка, який колись обіцяв бути опорою.
Їхня сім’я залишалася, навіть якщо більше не було речей, які можна забрати. Ще була любов, ще була надія, і з часом вони знайдуть шлях, щоб подолати все це разом.
А Аня, хоч і була в розпачі, зрозуміла, що насправді це був момент, коли вона ставала дорослішою. І, можливо, ці випробування дали їй той стрижень, якого не було в батька, навіть коли він був поряд.
Автор: Марина А.
Любі наші читачі, як вам така життєва історія?
Ця історія написана спеціально для osoblyva.сom Передрук в повному обсязі заборонено без письмового дозволу власника Сайту. Будь-яке використання матеріалів (у тому числі фотографій)– суворо заборонено.
Нехай обов’язково збувається у вас ВСЕ ЗАДУМАНЕ …
