Коли я відкрила кришку старої скрині, то сильно здивувалась. Серед мотлоху, що у ній лежав, я побачила щось блискуче. Це був маленький хрестик, зроблений із темного металу. Я обережно взяла його у руки, відчуваючи, як долоні стають вологими від хвилювання.
— Мамо, подивись, який я знайшла хрестик! – Покликала я матір, яка сиділа біля каміна.
Мама піднялася на горище, але, побачивши мою знахідку, нахмурилася:
— Ганно, дитино, – промовила вона, – залиш цей хрестик там, де він лежав. Це давні речі, вони несуть в собі багато таємниць. Не варто їх турбувати.
Я не послухала мами й потайки забрала хрестик собі. Коли ми повернулися додому, я показала знахідку чоловіку, на що він ніяк не відреагував. Сказав тільки, що це реліквія моєї сім’ї й інші мої родичі можуть щось про нього знати.
Наступного дня я поїхала до брата на роботу, щоб розпитати про хрестик. Брат сказав, що бабуся його оберігала й дуже цінувала його. А звідки він у неї взявся, навіть дід Микола, її чоловік про це не знав.
Тоді я поїхала до сестри й показала їй свою знахідку. Сестра сильно обурилась. Особливо, коли дізналась, що я хочу повісити його над ліжечком свого синочка. Вона казала, що я можу накликати біду та поводила себе так, ніби цей хрестик щось значить погане й від нього краще позбутися. Я засмутилася, проте не подала виду.
— Це всього лиш хрестик. – Сказала я сестрі на прощання та вирушила додому.
Тепер не знаю, що робити з цією знахідкою. Назад у будинок повернути хрестик не можу, ми його виставили на продаж. При собі залишити — рідні не радять.
