Минулого року на великодні свята сестра хвилювалася за батьків, тому приїхала до них. Оксана живе в столиці з чоловіком і донькою. Я теж заміж вийшла давно, але з чоловіком і синами так і залишилися ми жити в селі. На Великдень мама дуже хотіла, хоч би Оксані вдалося приїхати з Києва.
Коли Оксана приїжджає до батьків то тато з мамою, як помолоділи. Такі щасливі круттяться біля доньки, тато, забувши про негаразди з спиною, розвантажує важкі сумки. Про мене й дітей вже забули.
Оксана викладала гостинці, а мама все не втомлювалася нахвалювати її, яка ж вона добра господиня. За великоднім столом всі розмови були про сестру та онучку. Батько дав доньці Оксані 500 гривень, а моїм синам по 200.
Сестра гостювала три дні, батьки не вгавали, лише й біля неї крутилися. Наступного дня мама стала мені телефонувати, щоб мій чоловік шукав трактор, бо потрібно орати город, скоро саджати картоплю, а батьки ніколи самі на своєму городі без нас не роблять, говорять, що старі, важко їм. Тато просив, щоб чоловік прийшов з нашим сином і дістав картоплю з погреба. І все почалося, як завжди.
Відмовити батькам у допомозі ми не можемо, але вони сприймають все, як належне. Сестра теж могла допомогти вибрати картоплю, але мама в житті такого Оксану й зятя не попросить, вона звикла, що це робимо ми
Відтоді Оксана не приїжджала жодного разу, а всю роботу для стареньких батьків робили ми з чоловіком. Скоро знову Великдень, а в мами тільки й мови про сестру, так чекає, що вона вже приїде з сім’єю. А мені часто сумно з того, що, як працювати – то зі мною, а святкувати – то з сестрою. Хоча батьків доглядаємо ми, а хату вони, про що вже й сьогодні говорять, залишать нам з сестрою в рівних частинах.
Інколи образа мене не залишає. Іду до церкви і молюся за їхнє здоров’я
