Коли Семен вирішив одружитися, всі тільки зраділи. А потім невісточка показала зубки: – “Ми не приїдемо і допомагати не будемо. Нам все одно з городу нічого не їсти, так чому ми повинні працювати”

У Семена дуже багато рідні. Сім’я велика і дружна. З радістю приймали в рідню зятів і невісток.

– Коли Семен вирішив одружитися, – згадує Світлана, старша сестра чоловіка, – всі тільки зраділи. Брат до 28 років ходив в холостяках, все не міг ніяк знайти свою єдину. Те, що у його обраниці Софії був маленький син від першого шлюбу, не хвилювало ні батьків Семена, ні інших родичів. У цій родині дітей не вважали «причепами», Сама Світлана теж заміжня вдруге, її чоловік виховує її дитину, як рідну.

– Соня нам здалася розумною і кмітливою дівчиною, – каже Світлана, – і самостійна, і ділова. Софія працювала, у неї була своя квартира, що дісталася від батьків, яких не стало занадто рано: з 14 років дівчинка росла в дитячому будинку. – Бідненька, – горювала мама Семена, – без мами з татом, та ще із заміжжям не пощастило вперше.

Нічого, відтане. Навіть Семену мама кулак показала: дивись у мене, мовляв, не можна кривдити сироту, та й за хлопчика відповідальність береш – значить відповідай до кінця. Весілля молодята грати не стали, обмежилися посиденьками разом з ріднею в будинку батьків Семена.

– У батьків будинок неподалік Києва, – пояснює Світлана, – я давно з чоловіком в столицю перебралася, Семен все на машині їздив в Київ працювати, а після того, як вони з Сонею розписалися, перебрався в квартиру дружини.

А потім батьки і сестра нареченого почали помічати, що син став рідше телефонувати, рідше приїжджати, все частіше трубку замість нього брала дружина, яка чемно і холодно пояснювала причини, чому вони з Семеном не зможуть приїхати на ювілей хресного або інше торжество.

– Навесні мама з батьком традиційно збирають посиденьки, присвячені закінченню городніх робіт, – говорить Соня, – як на початку травня закінчуємо ділянку прибирати після зими, як перекопаємо, посіємо все, картоплю посадимо, так ввечері шашлик, банька. Допомогти батькам на величезній ділянці завжди збиралися і дочка з зятем та онуками, і племінник з сім’єю, і мамина сестра з донькою. Тільки Семена цієї весни не дочекалися.

– У нас інші плани, – повідомила Соня свекру і свекрусі, – нам все одно з городу нічого не їсти, так чому ми повинні працювати.

Рідні остовпіли: у них ніхто ніколи не розмінювався на дрібниці, не заздрив. Через деякий час Семен в батьківському домі з’явився. Разом з Сонею.

– Ми машину вирішили нову купувати, – оголосила невістка, – та не радійте, ми до вас у справі. Нам грошей не вистачає. Ви повинні додати.

– А у нас і немає зараз, – розгубилася мама Семена, – тільки-тільки віддали велику суму, щоб дочка іпотеку свою нарешті закрила.

– Ось, – переможно звернулася до Семену дружина, – а я тобі казала: всі грошики до золовушки витікли, а про тебе ніхто не подумав. Пішов мужик з одним чемоданом, так ніхто і не сумує, що йому щось треба.

– Мама плакала, – каже Світлана, – дуже прикро. Так, мені батьки допомогли достроково виплатити іпотеку. Але перед цим вони братові дали грошей на його машину. Хай не на нову, але все ж. І головне, як ми зрозуміли, такі розмови Соня з братом затівала регулярно. Рвала, відривала мужика від його рідні.

– Боїтся, що він буде допомагати грошима своїм родичам, – висловила припущення мамина сестра, – жадібна вона просто, заздрісна.

– А може просто не звикла жити серед родичів, – сподівається мама Світлани і Семена, -Думаєш, самій солодко було чи що? Звикне.

Але Світлана не згодна з тим, що Соня звикне і зміниться. Швидше, обдере брата, як липку і виставить. А з усією ріднею його посварила, щоб не заважали. І на брата є у неї величезна образа.

– Як одружився, – говорить жінка, – так ні разу нікого з днем ​​народження не привітав, відгородився, як стіною. Другий рік живе, як і немає його для нас. Ні допомоги, ні важливого дзвіночка. Сподіваємося, що з часом зрозуміє, що за щучка його Соня, та повернеться в сім’ю. Ніколи не був він маминим синочком, а Соня вмить з нього зробила підкаблучника.

– То у них хрестини, то у них ювілеї, – відгукується про рідню свого чоловіка Соня, – то город, то ще щось. Так і лізуть всі до нас в життя. У нас своя сім’я, не треба нам сьомої води на киселі. Тим більше, толку від них ніякого. Гроші до зовиці попливли, у Семена, як у латиша, і після цього з родичами спілкуватися і посміхатися мило?

Фото ілюстративне з вільних джерел