Коли я прокинулася зранку, сонце вже було високо у небі й тепле проміння наповнювало нашу з чоловіком спальню. Але мій настрій був далеко не таким сонячним. Володимир знову запустив знайому платівку зі своєю “ранковою рутиною” — скарги, докори та емоційні висловлювання. Здавалося, що його мета — зіпсувати мій день ще до обіду.
— Ти знову намагаєшся зачепити мене? — його голос був різким й пронизливим. Мені не подобалась його реакція. Я лише запитала, чому він не прибрав за собою після сніданку. Виявляється, це було шикарним приводом для гучної сварки.
— Не розумію, чому ти завжди так ображаєшся на все! Хочеш, я запишу тебе до психолога? — сказав він, з іронічною посмішкою на обличчі.
Чесно кажучи, іноді я починаю сумніватися в собі. Може, я дійсно неадекватна, як він каже? Емоції заважають мені спокійно сприймати його поведінку? Я звикла до того, що чоловік завжди був готовий навішати на мене “ярлики”. Коли він щось розповідав про свою роботу, це було як безперервний монолог, де я не маю права навіть вставити слово. Але коли у мене є свої переживання, я отримую тільки одне — “у мене голова іншими проблемами забита”.
— Ти знову придумала щось, — це він каже, коли я намагаюся поділитися своїми думками. – Ти все перебільшуєш.
Іноді мені здається, що він просто намагається знецінити усі мої почуття, переконати мене у тому, що все це у моїй уяві. Але чи це нормально? Може, це я дійсно щось вигадую?
Моя подруга Оксана часто каже, що потрібно бути обережною у такій ситуації.
— Не вступай у суперечки, просто спокійно запиши все на диктофон, — порадила вона мені одного разу. І я вирішила спробувати. Коли Володимир знову розпочав свою тираду, я непомітно включила запис.
Через кілька хвилин, коли він заспокоївся, я спокійно запитала його:
— Чому ти підвищуєш голос на мене? Може, це тобі потрібен психолог?
Чоловік, м’яко кажучи, не був радий моїй ініціативі.
На жаль, такі моменти вже стають частиною мого життя. Іноді я відчуваю, що може мені допомогти — це зберігати спокій й використовувати свої записи як доказ того, що я не єдина, хто поводиться неадекватно.
Моя колега по роботі, Людмила, одного разу сказала, що в таких ситуаціях важливо пам’ятати:
— Спокій — це твоє найкраще озброєння. Не давай йому бачити, що ти засмучена або розгублена.
І я намагаюся слідувати її порадам. Я навчилася ставити між нами невидиму “крижану стіну”, щоб захистити свої емоції.
Коли я зрозуміла, що не можу більше терпіти його маніпуляцій, я вирішила підготувати серію записів, які будуть моїм “контрзахистом”. Кожен раз, коли я чую, як він намагається перекласти провину на мене, я включаю запис і слухаю, як він сам себе видає. Ці записи стали для мене не просто доказом, а певною формою психологічного самозахисту.
Увечері, після ще одного гучного конфлікту, я сіла з чоловіком поруч, витягла телефон і включила записи наших розмов.
— Ось, послухай, що ти казав. Ти справді вважаєш, що це я перебільшую? — спокійно запитала я.
Володимир уважно слухав, його обличчя поступово втрачало колір. Я бачила, як він намагається усвідомити, що сказане ним раніше і як це звучить з боку. Але з кожним новим моментом, який він чув, зростала моя тривога: чи зможе це щось змінити? Чи зможе він подивитися на ситуацію по-новому й виправити своє ставлення, чи все залишиться як було?
Я сиділа, слухаючи, як чоловік розповідає про всі свої переживання і в мені зріла думка, що, можливо, час приймати рішення. Адже іноді питання не в тому, що робити, а в тому, чи готова ти це прийняти. Можливо, час розібратися, чому я все ще тут, у цих стосунках.
І ось я сиджу на дивані, дивлячись у вікно на вечірнє місто, з тривогою в серці й думкою. Якщо ти не можеш знайти спокій у стосунках, чи не варто тоді переглянути своє життя? І що, якщо настав час змінити не тільки обставини, а й саму себе? Можливо все ж таки наші стосунки себе вичерпали і час просто розлучитися? А ви що про це думаєте?
