Коли я приходжу після роботи і донька, наприклад, у батьків, я одна лягаю на диван і просто дивлюся годинами в стелю. Почуття самотності

Останні роки я живу нібито в якомусь вакуумі і постійному глибокому непорозумінні самої себе. Для інших я намагаюся цього не показувати, тому тримаю все в собі.

Я одна виховую доньку. Їй 4 роки. З колишнім чоловіком, її батьком, розлучились через рік після її народження. Він зник з нашого життя у всіх планах повністю. Мені доводиться самій піклуватися за нас обох, постійно думати де заробити гроші.

Зараз я працюю начальником відділу. Робота мені подобається, але відповідальність велика і напруга. Загалом роботою я задоволена. У вільний час після роботи я займаюся з донькою. Спілкування з нею це єдине, що приносить мені реальну радість.

Особистого життя у мене в принципі немає. Рік тому почала зустрічатися з чоловіком. Були почуття, але поступово все затихло. Останній раз бачилися місяці два тому, напевно. Йому нецікаво брати участь в моєму житті. Можливо, він зустрів іншу, або ж не схотів бо в мене є дитина, тому він тонко звів спілкування нанівець.

Ще до одруження і навіть в перші два роки після народження дитини я намагалася по можливості десь бувати, чимось цікавитися. Але поступово перестала, так як тепер ні з ким навіть в кіно сходити.

Мої подруги вільні дівчата і вони поступово перестали спілкуватися зі мною, мабуть різний спосіб життя. Так що в плані спілкування я залишилася одна.

Я пишу не з метою поскаржитися на життя. В принципі моє життя непогане: є дитина, батьки, є де жити, є що поїсти. Але всередині якась втома і пустота. Почуття самотності.

Коли я приходжу після роботи і донька, наприклад, у батьків, я одна лягаю на диван і просто дивлюся годинами в стелю. Щоранку я кажу собі: «щоб не трапилося, тримай обличчя».

Я відчуваю себе роботом, який повинен жити за планом і виконувати свої функції. Ніякої відради, крім доньки, в житті і немає. Коли бачу щасливі повні сім’ї, пари, просто відвертаюсь або опускаю очі.

Фото pixabay.com