Іринка гойдалася у гамаку й роздумувала про сенс життя. На свої 8 років вона була розумною дівчиною, хоча ще багато чого не розуміла. Ось і зараз, не розуміла вона чому їй не дозволяють грати у футбол з сусідськими дітьми. Назар, Кирило, Матвій та Марійка її найкращі друзі, але коли вона знов гратиметься з ними – не знала. Не знала того і її мати, яка щороку привозила Іринку до бабусі на літні канікули. А все, через новий паркан, який просила полагодити бабуся.
Понад тридцять років, як паркан завалився і мешканці села часто ходили крізь бабусину хату до магазину. Вони настільки звикли зрізати кут, що протоптали там дорогу. Іноді хтось проїздив по цій дорозі трактором, іноді – конякою, а бабуся виходила й сварила таких сусідів, щоб не ламали їй дерева.
Весь час бабуся вимушена була прибирати зі своєї території порожні пляшки, недопалки, целофанові пакети та інше сміття, яке залишали після себе ті, хто ходили цією дорогою. Так тривало близько п’ятнадцяти років.
Бабуся не раз просила зятя полагодити паркан, але все не вистачало грошей. Декілька років зять разом з бабусею збирали гроші, тому раніше не могли огородити територію.
Нарешті зять встановив новий паркан, але не так, як звикли люди, а так, як зазначено у документах. Більше не було дороги для мешканців села та ніхто вже не міг ходити до магазину повз її хату.
Коли зять встановив паркан, бабуся стала ворогом для всіх сусідів. З нею перестали здоровкатися та минали її хату, немов прокажену. Але для зятя з дочкою безпека бабусі була найважливішою.
Зять жалкував, що раніше не полагодив паркан, а Іринка ніяк не могла зрозуміти, до чого тут вона? Чому вона не може гратися з друзями через те, що бабуся забрала свою землю? У селі ніхто й метру своєї території не поступиться, а тут, цілу дорогу вимагали, завширшки аж п’ять метрів.
Мине ще не один рік, доки сусіди почнуть здоровкатися з бабусею, але за цей час Іринка подорослішає. Чи захоче вона спілкуватися із сусідськими дітьми? Чи потрібна тоді буде їй така дружба? Але що їй робити тепер, Іринка не знала. Вона мовчки гойдалася в гамаку, сумна й занурена у мрії. Вона знала, що батьки знайдуть вихід і не змусять її довго нудьгувати. Потрібно тільки зачекати.
