У приймальні директора цукеркової фабрики, чекаючи, коли викличуть, сиділа симпатична блондинка. На відміну від миленький секретарки, вона нервувала, хоч і намагалася не показувати виду. Варто було їй на секунду задуматися, як з кабінету вийшов незадоволений відвідувач, грюкнувши дверима. Дівчині стало страшно, її затрясло, а ноги підкошувалися.
– Ви можете увійти, – байдуже промовила секретарка.
Видихнувши, взявши себе в руки, блондинка піднялася з місця і попрямувала до оббитих шкірою дверей. Дійшовши, не знала чи потрібно постукати. Кілька секунд стояла перед зачиненими дверима. Відчувала, як секретарка пиляє її поглядом, але зараз було все одно. Глибокий вдих, після видих. Увійшла. Джерело
У кабінеті за величезним письмовим столом сидів товстенький, лисуватий чоловік у круглих окулярах. Його вона очікувала побачити? Ні, він не такий, яким вона уявляла. Він зовсім інший. Зараз сидів за столом і навіть не спромігся поглянути на неї.
– Ну здрастуй, тату!
За тридцять років до цього Коля зустрів дівчину, яку покохав. Деякий час вони зустрічалися. Їм було добре разом, а потім вона сказала:
– У нас буде дитина.
– Здорово.
Коля був такий щасливий, що не передати словами.
– Нам потрібно узаконити стосунки.
– Добре, – погодився тоді, а на наступний день втік.
Йому не хотілося серйозних стосунків, та й бути батьком теж. Колі на той момент не було ще й двадцяти. Всього кілька хвилин любові, а майбутнє пиши пропало. «Ні. Так не піде», – подумав юнак і втік. Спочатку переживав про вaгiтну подругу, а після перестав.
Йшли роки. Тепер Микола Петрович бізнесмен, директор, мільйонер, але кому це потрібно, якщо нікого поруч немає. І ось до нього прийшла дочка, про яку забув; назвала його татом і серце защеміло в гpyдях.
– Я твоя дочка, – продовжила блондинка.
– Ти така гарна, дуже схожа на маму.
– Чому ти нас покинув?
– Пробач мене.
– Думаєш цього вистачить?
– Я багатий.
– Хочеш купити мою любов? Пізно! – твердо сказала дівчина і вийшла з кабінету, грюкнувши дверима.
Після її першого візиту Микола Петрович часто зустрічався з нею – сам знайшов її. Вона проживає неподалік, в крихітній однокімнатній квартирі. Живе не багато, але все ж. Тепер купував доньці дорогі речі, хотів забезпечити.
– А як мама? – запитав він, коли разом сиділи за столиком в кафе.
– Нормально. Але вона не хоче бачити тебе.
– Розумію.
– А навіщо питаєш?
– Може вам щось потрібно?
– Гроші. Нам їх кaтaстрoфiчно не вистачає.
– Тут на карті кілька сотень тисяч. Зніми скільки потрібно.
– Знову подачки?
– Я хочу вам допомогти.
– Добре, – відповіла блондинка і взяла карту.
Залишок дня Микола Петрович ходив в піднесеному настрої і почав думати, що нарешті-таки все стало налагоджуватися.
Наступного дня прийшов на роботу у відмінному настрої. Навіть секретарка зробила комплімент, сказавши, що добре виглядає. Об одинадцятій подзвонили з банку – повідомили, що рахунок по карті закритий, але і це його не засмутило, тому що ощасливив дочку.
Далі дзвонили з інших банків, повідомляючи, що рахунки порожні і тому закриті. Те, що відбувається дратувало. Микола Петрович зателефонував дочці, сподіваючись почути її голос, але почув тільки: «Цього номера не існує».
«Щось з телефоном», – подумав чоловік.
Кілька хвилин розмірковував в тиші, а потім в кімнату увійшла блондинка і тихо промовила:
– Привіт, тату!
Виявилося, що перша дівчина не дочка зовсім. Вона подруга справжньою дочки і тому знала про неї все. Це був ретельно спланований план, який вдався.
Ось так Микола Петрович залишився без грошей, зате з дорогими, яких колись кинув.
