Орися завжди намагалася дати своїм дітям усе найкраще, але життя складалося так, що доводилося йти на компроміси. Вона була заробітчанкою, і хоча важка праця за кордоном не давала багато вільного часу, вона намагалася на кожному кроці показувати синам приклад працелюбства та самовідданості.
Одного зимового ранку, коли холодний вітер бив у вікна, Орися приїхала додому з роботи. Вона дуже втомилася, але відчувала себе важливою для своєї родини. Вже кілька років вона працювала в Італії, підтримуючи сина Богдана та Сашка, які залишилися в Україні.
Коли Орися зайшла до будинку, її зустріли два її сини. Замість того щоб прийняти гідно матір з дороги вони почали суперечку з нею.
— Мамо, чому ти завжди допомагаєш Сашкові? — запитав Богдан, дивлячись на неї. — Я теж потребую твоєї допомоги! Ти не бачиш, скільки я працюю? І я також маю свої проблеми.
Сашко з хмурим обличчям втрутився:
— Богдане, я ж теж не відпочиваю! Але тобі все здається, що ти працюєш більше за всіх. Мама просто бачить, хто більше потребує її допомоги. Вона хоче, щоб ми були самостійними.
Орися подивилася на обох синів і зрозуміла, що її допомога вже не є просто підтримкою — це стало питанням принципу.
— Хлопці, — сказала вона, — ви не розумієте, я даю вам допомогу, бо люблю вас. Але чи можемо ми врешті-решт подолати ці суперечки? Я така втомлена.
Сашко підняв брови:
— А кого ти вибереш, мамо? Якщо ми так і не можемо вирішити, кому ти допомагаєш більше, то хто має право на твою допомогу?
Ці слова відразу зробили Орисю ще більш стурбованою. Вона не могла вибрати між своїми синами, бо кожен з них мав свої проблеми.
Сашко був старшим, але насправді трохи залежним від матері, хоча мав власну сім’ю. Богдан, молодший, більше прагнув до самостійності, але не мав стабільної роботи, і йому було важко знаходити своє місце в житті.
У цей момент Орися не знала, що сказати, адже зрозуміла, що ситуація виходить за межі простої допомоги. Вона не тільки була фінансовим джерелом для обох, але й давала їм емоційну підтримку, яку кожен з них по-своєму потребував.
Тим часом в сусідній квартирі жила немічна пані Ганна. Вона вже не могла вийти з дому, а її родичі жили далеко. Орися, коли мала вільний час, завжди допомагала їй: приносила продукти, прибирала, допомагала з ліками.
Ось і сьогодні, вирішивши дати собі трохи відпочинку, Орися пішла до Ганни, щоб подивитися, чи все гаразд.
— Добрий день, пані Ганно, як ви себе почуваєте? — запитала Орися, входячи в квартиру сусідки.
— Ах, Орися, моя добра сусідко, ти завжди така турботлива. Я вже не знаю, як вам дякувати, — відповіла Ганна, зітхаючи. — Я тут зовсім одна, і в мене вже руки не слухаються. Якби не ти, я б зовсім не знала, що робити.
Поки Орися допомагала старшій жінці, її думки все ж не покидала розмова з синами. Вона не могла зрозуміти, чому її сини, які мали всю її любов, не могли знайти компроміс.
Чи була вона занадто відданою одному з них? Чи, можливо, з часом вони стали настільки самозакоханими, що не могли бачити ні один одного, ні навіть свою рідну матір?
Згодом Орися вирішила повернутися додому і ще раз поговорити з синами. Вона не хотіла, щоб суперечки затягувались.
— Хлопці, — сказала Орися, — я прийшла додому, і я хочу, щоб ми розібралися, чому ви так сперечаєтеся. Я вас обох люблю, і кожен з вас має свою ситуацію. Але чи не можемо ми бути чесними один з одним? Я допомагаю кожному з вас, але не через те, що вибираю одного, а тому що хочу, щоб ви обидва були щасливі і самодостатні.
Богдан був перший, хто заговорив:
— Я розумію, мамо. Просто я часто відчуваю, що ти більше підтримуєш Сашка. Його ситуація здається тобі важчою, і я через це відчуваю себе не на своєму місці.
Сашко, зі своєї сторони, відповів:
— А я не зовсім так це бачу. Я просто хочу, щоб ти побачила, що я теж переживаю труднощі. Всі ці роки ти так багато працюєш для нас, і я це ціную. Але інколи здається, що твоя допомога все одно не достатня для мене.
Орися мовчки слухала, вона розуміла, що проблеми з синам, хоча й різні, не можна порівнювати. Кожен із них потребував підтримки, і кожен з них мав право на увагу матері. Але чому тоді цей конфлікт не зник?
Орися, ще раз зустрівшись із сусідкою Ганною, розповіла їй про свої переживання.
— Ти знаєш, Ганно, я вже не знаю, що робити з тими своїми синами. Кожен щось вимагає, а я не можу всім одночасно допомогти.
Ганна, посміхаючись, відповіла:
— Орися, я тобі пораджу: припини допомагати їм зовсім. Нехай самі зрозуміють, що ти теж людина і маєш право на відпочинок. Побачиш, як ситуація зміниться, і сини також.
Орися була здивована, але вирішила спробувати. Через кілька тижнів жінка повернулася до Італії та припинила надсилати гроші та взагалі не зв’язувалася з синами. Спочатку вони не розуміли, що відбувається, але з часом почали зважати на її ситуацію.
Якось Богдан зателефонував: ” Мамо, ти де? Чому ти не допомагаєш? Все нормально? Нам справді потрібна твоя підтримка, але ми більше не будемо нічого вимагати “.
Сашко також подзвонив, з іншим тоном: ” Мамо, ми зрозуміли, що ти для нас багато робиш. Якщо можеш, допоможи хоч трохи. Але ми більше не будемо тебе турбувати”.
Орися почувала, що її сини змінилися. Вони почали більше цінувати те, що вона робить для них. Тепер вони були раді будь-якій грошовій підтримці і не ставили її в складне становище.
Дорогі читачі, як ви думаєте, правильно Орися вчинила? чи все таки кому потрібно було більше допомагати: старшому сину, який має сім’ю, чи молодшому, який потребує стабільності в житті? Поділіться буль- ласка своїми думками.
Валентина Довга
