Кожен його день починався з обходу супермаркетів у різних частинах міста, після чого зі своїм уловом він йшов у найближчі офіси і ринки, де швиденько збував свій товар за півціни

– Максим тобі сир задешево потрібен, – запитала мене Люда, виглядаючи з-за дверей.

Хм … загалом то не завадив би, подумав я, а сам перепитав:

– А що за сир … і звідки?

– Так це Сашка приніс, ти його напевно ще не знаєш, – посміхаючись відповіла вона і зачинила двері.

Мені стало цікаво, і я вийшов за нею в коридор. Було це в офісній будівлі, тут розташовувалася організація, в якій я працював 8 років тому.

Вийшовши з кімнати, я побачив в кінці коридору якесь пожвавлення. Підійшовши ближче,  побачив сутулого зморщеного мужичка, оточеного жінками. Виглядав він неохайно.

Озираючись на всі боки, він двома руками розтягував лямки своєї старої господарської сумки, а в цей час оточуючі його жінки поралися в ній.

Поруч на журнальному столику лежали шматки сиру, ковбаси і щось з солодкого.

– Що тут у вас? – запитав я підійшовши до них.

– Нічого, – дуже грубо відповів чоловік і відвернувся разом зі своєю сумкою.

– Максиме, тобі сир потрібен? – знову запитала Люда.

Виявилося, що цього мужика звали дядько Саша, і його в цьому офісі знали практично всі жінки. Він уже багато років поспіль промишляв крадіжками в супермаркетах. Крав він уже 10 років поспіль.

Кожен день без винятку, якщо не йшов у загул. Найцікавіше … що його дружина працювала на заводі начальником, якогось відділу. З чуток була пристойною жінкою.

Кожен його день починався з обходу супермаркетів в різних частинах міста, після чого зі своїм уловом він йшов у найближчі офіси і ринки, де швиденько збував свій товар за півціни.

Я його бачив лише двічі, і вдруге мені вдалося з ним трохи поговорити. Він кілька разів сидів за крадіжку, його дуже часто ловили і здавали в поліцію охоронці супермаркетів, його вже знали в обличчя продавці всіх довколишніх магазинів.

Але він все одно продовжував наполегливо красти. Він мені розповідав, з неприхованою гордістю, що кожен раз, зайшовши в магазин, він витягав товар на невеликі суми, щось близько 100 – 200 гривень. Зазвичай це був сир, ковбаса, шоколад і цукерки.

Метод крадіжки у нього був завжди один: сир або шоколад він спочатку кидав в кошик, а потім спеціально відходив кудись в хлібний відділ, де співробітники не так пильно стежать за покупцями, і вже там, впевненими рухами розпихав все по кишенях.

Дядя Саша запевняв, що таким чином він непогано заробляв, і навіть примудрявся допомагати своїм дітям. У чому я сильно сумнівався. Хоча серед співробітників офісу ходили легенди, що він був мало не підпільним мільйонером.

А ще дядько Саша мені пояснив, що в наш офіс він заходить дуже рідко, йому вигідніше ходити на ринок, який знаходився неподалік. Там у нього були постійні клієнти, які взагалі складали списки продуктів, які їм були потрібні. Я отетерів!

У нього я так нічого і не купив. Тип був вкрай неприємний. Більше я з ним не зустрічався.