Кожен раз, віддаючи йому сина, я дивлюся в підлогу. Боюся зустрітися з ним поглядом, не хочу бачити його щасливу посмішку. Всі знайомі кажуть, що він весь розцвів. Що нова дружина його красуня. Прекрасно готує і завжди доглянута. А я старша за неї на цілих 8 років

Неможу забути одну ситуацію, яка сталася, коли я ще була зовсім юна, і яка пізніше повторилась в моєму житті.

Нам з подругою було по 18, ми закінчили школу, вступили до інституту. Ніяких турбот в житті ще не знали. Одного разу ми пішли в кіно.

Була зима, тому після фільму ми отримали в гардеробі куртки і не поспішаючи, одягалися. Раптом до нас підійшов чоловік. Я до сих пір добре пам’ятаю його. Високий, гарно одягнений, пахне дорогим парфумом. «Дівчата, може, познайомимося?», – звернувся він до нас.

Я розгубилася, не знаючи, що сказати, подруга ж недовірливо оглянула його і стала тихо мене квапити. Чоловік же вперто чекав. «Тато, може, підемо?», – раптом пролунав голос. Я обернулася. Поруч з чоловіком стояв хлопчик. Років 5. Він був уже в куртці і весь насупився, з образою дивлячись на батька. Батько ж навіть не подивився на нього. Лише щиро посміхаючись, чекав нашої відповіді. Потім сказав: «Ви не подумайте, я просто з дружиною в розлученні. Водив сина в кіно ».

Мені раптом стало різко не по собі, якесь  неприємне відчуття. Стало шкода малюка і ще чомусь його колишню дружину, якщо вона дійсно була колишньою. Малюк почав смикати батька за рукав, і поки він відволікся, ми з подругою успішно втекли. На вулиці ж сміялися і жартували. Мовляв, такий дорослий дядько (років 35 на вигляд) і знайомиться зі вчорашніми школярками. На той момент, у нас навіть хлопців то ніколи ще не було, тому таке знайомство виглядало для нас дивним.

Я тоді навіть подумати не могла, що коли-небудь в своєму житті опинюся на місці цієї самої колишньої дружини. Що мій чоловік стане татом на вихідні дні, а на ньому, як в житті, так і на фото, буде виснути молода пасія. Кожен день прокидаюся з цією думкою і закінчую день з нею ж. Відводжу сина в садок, йду на роботу, готую вечерю ввечері. Не можу зрозуміти, не можу прийняти і відпустити.

Минуло вже 3 роки, а боляче так, ніби все було вчора. Інша жінка. Розлучення. Розділ майна. Суд по опіці. Син став більш закритим, менше посміхається, хоча я намагаюся проводити з ним більше часу, ходжу на заняття і розвиваю в ігровій формі, а батько водить по парках і в кіно, часто залишає на вихідні у себе. Він разом зі своєю новою дружиною розважається і живе на всю котушку. А мені залишилася тільки холодна квартира і спогади про минуле.

Як я йому вірила, скільки вклала, скільки віддала. Будувала плани, мрії. І як швидко все рухнуло, руйнуючи все те, що будувалося роками. Кожен раз, віддаючи йому сина, я дивлюся в підлогу. Боюся зустрітися з ним поглядом, не хочу бачити його щасливу посмішку. Всі знайомі кажуть, що він весь розцвів, став краще одягатися, знайшов хорошу роботу. Що нова дружина його красуня. Прекрасно готує і завжди доглянута. А я старша за неї на цілих 8 років. Зморшки вже є, зайва вага, що залишилась після народження дитини, яку я ніяк не можу скинути. Купа комплексів після розлучення.

Вона на суд приходила разом з ним, як на свято, хоч і сиділа в коридорі. А я стримувала ридання, поки сестра тримала за руку. Ну не могла я  одна до них прийти, зовсім би розплакалась. Хочу його забути, але не виходить. Та й син так схожий на нього. Кожен раз дивлюся, і серце стискається. Навіть прізвище поміняла назад на дівоче, викинула все, що нагадувало про нього. Навіть ремонт невеликий влаштувала, тільки на душі не легше. Від себе не втечеш.

У мене кожні дні однакові. Здоров’я стало підводити, робота набридати. Мені всього то і хотілося, що сімейного щастя. А тепер, воно є у них, але не у мене. Я настільки вичавлена і виснажена морально, що нічого зовсім не хочу. Навіть розмовляти з ким-небудь. Я просто втомилася.

Скажіть, як його забути? Як почати нове життя?

Фото pixabay.com