Чому представники курортного натовпу зазвичай представляють собою цілі сімейства – мама вагою з центнер, батько з пляшкою пuвa в руці і кілька дебелих дітлахів, які кричать і щомиті вимагають у батьків щось купити – солодку вату, мушлю, яка ліпиться на холодильник або чебурек, якого не те що їсти, дивитися на нього cтрaшнo.
А ось самотні жінки, по тільки їм самим відомим причинам і обставинам віддають перевагу відпочинку наодинці, сприймають таких з підозрою – мовляв, приїхала амури крутити на курорт, бо вдома немає чоловіка, прихильника, або навіть подруги, з якою набагато веселіше і ефективніше, з точки зору знайомства з чоловіками, відпочивати.
У затишному санаторії з якоюсь стандартною назвою (або «Енергетик», або «Електрик») більшість публіки належала саме до першого «розряду». Самотніх жінок було всього кілька – одна з них, киянка, відома художниця, цілими днями просиджувала на курортній алеї вздовж пляжу, продаючи туристам свої картини. До неї ставилися з повагою і питали, куди саме поїхати на екскурсію і у кого з продавців на ринку смачне вuно і свіже м’ясо.
Друга з представниць «відпочиваючих-одиначок» викликала жваву цікавість у сусідів-чоловіків, які тихцем, поки дружини не бачать, спостерігали за нею на пляжі і під час обідів в їдальні. Струнка, рудоволоса і зеленоока 28-річна Маргарита, на її фігуру крадькома із заздрістю заглядалися навіть жінки.
Чому ж така красуня – і раптом сама? Що ж, в житті всяке буває. Можливо, вона занадто перебірлива в чоловіках, а можливо, не з тими спілкувалася. Втім, вона приїхала на морське узбережжя не для того, щоб знайти собі сумнівного кавалера, а щоб подихати морським повітрям, вдосталь накупатися в морі і вдосталь запастися вітамінами у вигляді соковитих південних фруктів.
Отже, простежимо день цієї феї в білому легкому платті, елегантному капелюшку і з пляжною парасолькою. Яка вважала за краще прокинутися від легкого вітерця. Швиденько зібратися – покласти в пляжну сумку олію для засмаги, окуляри, книгу улюбленого японського письменника; надіти купальник, зверху – легке біле плаття з натурального шовку, сунути ноги в капці й рушити в їдальню.
Втім, заходити туди не обов’язково – все одно, швидше за все, на сніданок знову будуть давати огидну білу рідину – молочну кашу, прозорий чайок з такою кількістю цукру, що починає зводити щелепи. Але це – один з рuтуaлів, і його треба дотримуватися . Все одно Рита поснідає персиками, які купить дорогою до пляжу.
Пансіонат знаходився на скелястому пагорбі, і спускатися до води (та й підніматися теж!) потрібно хвилин так 40, не менше. Більшість курортників незадоволено гарчали – мовляв, це ж треба було корпус звести на самій верхівці! Але Риті подобалося. Подобалося йти звивистою стежкою, відчувати, як шкіра буквально на очах набуває золотистий відтінок, дихати гарячим повітрям, наповненим ароматами кипарисів і ще чогось невловимо південного і солодкого.
Земля була такою гарячою, що Маргарита відчувала цей жар крізь тоненьку підошву. Вона майже бігла вниз – так хотілося скоріше пірнути в блакитну, ще не збовтати воду, і плисти в холодних хвилях так довго, щоб було видно вид далекого скелястого узбережжя зі свічками-кипариса уздовж доріг і доріжок.
Але раптом вона почула кроки за спиною – озирнувшись, побачила чоловіка в білій сорочці, картатих шортах і темних окулярах. Він стрімко наближався до неї, і вона чомусь відчула незрозумілий cтрaх, хоча вміла за себе постояти і швидко бігала. Але цього разу чомусь захвилювалася і стрімко побігла вниз. Вже біля самого пляжу зупинилася, витерла спітніле чоло і вже більш повільно спустилася до води.
Розкрила білу парасольку, зняла сукню і з розгону пірнула в хвилі. Прохолодна зеленувато-синя вода огорнула її розпечене тiлo. Вона відчула себе невимовно сильною, стрункою і гнучкою. З легкістю пропливши чималу дистанцію, Рита перевернулася на спину і відпочивала, погойдуючись на легких хвилях.
Небо було блакитним-блакитним і глибоким, немов безодня. Пливучи до берега, вона знайшла поглядом свою білу парасольку серед різнобарвних рушників, килимків і тентів і побачила вже знайому фігуру в картатих шортах. Білу сорочку чоловік розвішував на її парасольці. От нахаба! Треба швиденько залагодити це непорозуміння, в крайньому випадку звернутися до когось з сусідів по пансіонату.
Вийшовши з води, вона швидко (камені вже нагрілося, як сковорідка) і рішуче (треба ж, яке нахабство!) попрямувала до свого килимка і парасольки. Підійшовши, вона мало не втратила свідомість. На її законному місці лежав і зухвало посміхався її приятель з Києва, Артем. Вона спілкувалася з ним вже давно, але обох стримувало від близьких стосунків – той невдалий минулий досвід кохання, і та значна, як на її погляд, різниця у віці – Артему недавно виповнилося 22 роки.
– Що ти тут робиш? Як ти мене знайшов? – прокричала, сонні люди похилого віку біля неї підскочили, ніби oшпaрені, Рита, грiзно зиркаючи очима. З рудих вій покотилися солоні краплі.
– Я подумав, що тобі буде сумно самій на морі, вважай, що я твій «добрий фей», і три дні, які тобі залишилося тут бути, моїм обов’язком буде розважати вашу величність.
Артем був таким милим, що Рита просто не могла на нього сердитися.
– Я рада тебе бачити, – вже ласкаво посміхнулася вона йому. Що ж з тобою робити, підемо шукати тобі житло. А де твої речі?
– Ось, – відповів хлопець, вказавши на маленький білий рюкзачок. – Плaвки, панамка, шорти – що ще треба мандрівному лицареві?
Читайте также: Я знаю про його зради і терплю. Це частина мого статусу і дорогого, вишуканого життя
«Милий мій мандрівний лицар, ти мене просто врятував. Як я раніше не помічала, що ти не маленький хлопчик, а справжній дорослий чоловік. Ще й такий симпатичний!»- Подумала Рита, посміхаючись Артему.
Наступні три дні були кращими в їхньому житті. І не останніми. Ці три дні були тільки початком їх довгого і щасливого подружнього життя. Три дня моря, пaлкuх обіймів, прuстрaснuх ночей і безмежного спілкування двох закоханих людей, які вже стовідсотково знали – вони половинки одного цілого і не зможуть жити одне без одного.
