Від однієї моєї приятельки нещодавно пішов чоловік. Причому не до коханки пішов, а просто – в нікуди.
Я, чесно кажучи, здивувалася – ніщо не віщувало, як то кажуть. І ладнали, і сама вона – спортивна, доглянута, не запустила себе після весілля.
Цікавлюся акуратно, в чому ж причина? Чому пішов? А вона і каже:
– Так уявляєш, через дурниці якісь! Мовляв, йому набридло, що я йому постійно телефоную, коли він на роботі або на тренуваннях. Ну хіба через таке йдуть?!
– Тільки дзвонила і все? – питаю я.
– Ну … ще електронну пошту його перевіряла. Ну а що?! Я ж його дружина, я маю право знати все про його життя! А раптом у нього роман з кимось, а я не в курсі?
– Ну ось тому він і пішов. Кому сподобається такий тотальний контроль?
Але приятелька так і не побачила мотиву чому від неї пішов чоловік – вона вважає, що така поведінка – норма, і не вірить, що люди взагалі-то по-іншому зовсім живуть.
Я їй сказала, що чоловіки часом не поспішають одружуватися саме тому що бояться тотального контролю дружини після весілля, але вона мені не повірила.
Вона вважає, що це не привід припиняти сімейні стосунки.
Насправді, це далеко не єдиний випадок. У мене є подруга, яка пішла від чоловіка з цієї ж причини.
Він відстежував її пересування через мобільного оператора, якимось чином примудрявся влазити в її пошту і читати листування в соціальних мережах.
Коли вона зібралася розлучатися, я її, звичайно ж, підтримала. Тому що таку поведінку в сім’ї вважаю неприйнятною.
Стосунки повинні бути комфортними, а якщо за тобою постійно стежать як за злочинцем – це комфортом точно не назвеш.
А ви як вважаєте?
