Сестра була старша Кирила на цілих п’ятнадцять років, тому особливо близьких відносин між ними не було. Так, Катя виконувала, звичайно, рутинну роботу в допомозі матері в турботі про хлопця – з садка забирала, гуляла. Але не більше. Розмови по душам, поділитися секретами – все це пройшло повз них. Далеко повз.
Час минав, діти росли, вчилися і нарешті стали на ноги. Кирило, щоб якось допомогти матері працював десь років з дванадцяти – листівки роздавав, оголошення клеїв, потім вантажником влаштувався. Як колись і Катя – вчилася і теж підробляла – писала реферати на замовлення. Так і жили.
Старша дочка рано вийшла заміж, практично після школи, Кирилу тоді було всього чотири роки. Мати тоді, образившись, навіть подумала, що дочка хоче скоріше від них позбутися. Принаймні тоді вона їй так сказала вголос. Незабаром у Каті народився син – маленький Єгор. Він напрочуд сильно був схожий на свого дядька Кирила в дитинстві.
Хлопчак з радістю залишався у бабусі та дядька, часто у них гостював. Кирилу хлопчисько дуже подобався – було в ньому щось рідне. Та й різниця-то була у них не сильно велика – всього сім років. Як говорилося раніше, Кирило рано почав працювати і у нього забракло часу на ігри з племінником. Та й той поступово перестав приходити до бабусі.
А десь через півтора року Катя сама прийшла до них у будинок. Але не до матері чомусь, а до брата. Сказала, що їм потрібно дуже серйозно поговорити. Молода жінка розповіла, що останнім часом Єгорка став себе дуже погано почувати. Повне обстеження, яке батьки проводили аж в трьох клініках, показало, що у хлопчика відмовляє печінка. Була потрібна пересадка. Але ні Катя, ні чоловік не підходили для цього. Тому Катя слізно просила брата здати тест на сумісність.
“Але якщо не підійшла ти, то я навряд чи підійду, – сказав хлопець, – я всього лише дядько”.
“Я думаю, що настав час все йому розповісти, – раптом пролунав голос матері з боку дверей, – скільки можна приховувати-то вже”. Що розповісти? Хлопець прямо-таки губився в здогадах. А сестра, зітхнувши, почала розповідати. Про те, як в чотирнадцять років її, неціловану скромницю, заскочив сусід по сходовому майданчику. Прямо у них в квартирі. Подзвонив у двері і попросив соняшникової олії – нібито у нього воно закінчилося. А коли зробив свою брудну справу, то велів нічого матері не говорити. Якщо скаже, то він помститься і їй, і матері.
Дівчинка була настільки залякана, що навіть усвідомивши, що сама скоро стане мамою, матері нічого не сказала. Поки та не помітила у неї все сама. Сусід на той час уже забрався куди подалі з міста, а робити щось виявилося пізно. Був ще, звичайно, варіант відмовитися, але мати робити це Каті категорично заборонила. Через це, до речі, з сім’ї і пішов батько.
Мама обставила все це так, що стало у неї двоє дітей, і лише двоє на цьому світі (без урахування батька, який утік) знали, що молодший син насправді онук жінки. Тепер знав і сам Кирило. Хлопець мовчав, але в його душі і серці емоції безперервним потоком змінювали одна одну.
Спочатку шок, потім лють до скрипу зубів, потім якийсь щемливий смуток і жалість до сестри. Пардон, до матері. А тепер ще й життя його племінника-брата залежить від нього.
Обидві жінки не зводили з нього очей. Вони готові були пробачити йому зараз будь-які прояви почуттів. Він міг би вилаяти їх – вони б все знесли. Але через хвилин двадцять мовчання Кирило встав, взяв свою куртку і запитав куди їхати. Крига скресла.
Фото ілюстративне з вільних джерел
