Лариса відкрила поштову скриньку, дістала газету. Лист? А-а, напевно, від чоловіка. Павло вже третій тиждень перебував у відрядженні, дзвонив кілька разів, все добре. «Шановна Ларисо! Пише вам людина, яка не може байдуже спостерігати, як ваш чоловік обманює вас з іншою жінкою …» Що?! Лариса подивилася в кінець листка на підпис: «Невідомий доброзичливець». Нісенітниця якась. Прямо як в старому романі

Вона продовжувала читати лист з бридливою цікавістю: «Її звуть Антоніною, Тонею. Ваш чоловік «подружився» з цією особою, якщо можна так висловитися, ще в минулий свій приїзд, а вже цього разу він часу не гаяв. Таким, як ваш чоловік, не місце в нашому суспільстві! Сподіваюся, ви зробите відповідні висновки!»

Лариса ошелешено покрутила лист в руках, ніби не знаючи, що з ним робити, відкинула його. Потім знову взяла, перечитала вже уважніше, розглядаючи почерк і вдумуючись в кожне слово. Хто писав? Жінка? Ні, чоловік, судячи з почерку, по стилю.

Жінка написала б зовсім по-іншому: простіше, без пишномовності. Писав чоловік, і літній – звороти такі старомодні. Молодий не стане писати: «байдуже спостерігати», «не місце в суспільстві», «доброзичливець».

Хто він такий? Звідки знає Павла? Ймовірно, хтось із тих, з ким чоловік стикається у відрядженнях. Цікаво, невже … правда?

Павло приїхав веселий, привіз подарунки дружині і сину, і як Лариса не вдивлялася в чоловіка, нічого особливого помітити в ньому не змогла. Ось тільки, мабуть, тримається впевненіше, ніж зазвичай.

Вона вирішила нічого не говорити про лист, але, лягаючи спати, не витримала і запитала про те, про що з моменту повернення Павла весь час хотіла запитати:

– Павлику, а хто така Антоніна?

Не дивлячись в його бік, краєм ока помітила секундний ступор чоловіка. Вона повернулася до нього, але він вже спокійно дивився на дружину.

– Антоніна? – немов пригадуючи, простягнув Павло. – А-а … Є така в конструкторському бюро, – Він помовчав і начебто недбало поцікавився: – А ти звідки її знаєш? І в чому справа? Чому питаєш?

Лариса змусила себе забути про його ступор, зраділа таким простим і природним словами і розповіла про анонімний лист.

Павло слухав, зсунувши брови, дивлячись кудись поверх її голови.

– Чому ж ти мовчиш? – несподівано боязко запитала Лариса.

– А що я повинен говорити? – питанням на питання відповів він. – Нісенітниця.

… Посеред ночі Лариса прокинулася. Чоловіка поруч з нею не було. З-під дверей пробивалося світло: значить, на кухні. Вона лежала з закритими очима і думала. Чоловік був ніжний з нею, але якимось чуттям вона відчула, що він відчуває себе винуватим і намагається загладити свою провину. Невже правда те, що повідомив «невідомий доброзичливець»?

Павло сидів біля кухонного столу, курив і теж думав, згадував …

З тих пір як вони з Ларисою одружені, ось уже три роки, четвертий пішов, він ніколи не дозволяв собі «відриватися», за висловом своїх приятелів. Не такий вже він аскет і зовсім не байдужий до жіночої привабливості.

Але він знав, що дружина не пробачить зради, а, врешті-решт, тільки вона одна і потрібна йому по-справжньому. І у Павла вистачало витримки і самовладання відмовитися від спокусливого роману. Чому ж цього разу так вийшло?

Не можна сказати, щоб він запалився гарячими почуттями до Тоні, креслярки з конструкторського бюро, хоча ще в попереднє відрядження зауважив, що вона «поклала на нього око». Приємна жінка, весела, проста. І самотня, як йому не забарилися сказати.

… Цього разу зустрілися як старі знайомі, і Тоня запросила його в гості: «Заходьте, побалакаємо, почаюємо!» Він було завагався, але вона жартівливо помітила: «Не з’їм я вас, не бійтеся!» Павло пішов і в готель повернувся тільки на наступний день. За три тижні побував у Тоні ще кілька разів.

Ні, це не було любов’ю, навіть справжнім захопленням не було, Павло знав твердо. Він любив Ларису. Але чому вона постійно намагалася принизити його? Особливо на людях.

Взяла таку манеру – жартувати над чоловіком, у неї це виходило дотепно і всіх оточуючих тішило. Павло так і не навчився відповідати на її репліки жартом, і виходило, що він виглядав таким собі Іванком при розумній дружині.

Він робив вигляд, що жарти Лариси не зачіпають його, а насправді зачіпали, і навіть дуже чутливо.

Він намагався – вкотре! – пояснити дружині, що недобре виставляти близьку людину на сміх перед сторонніми, що треба поважати почуття одне одного і у великому і в малому …

– Люди, напевно, думають, що ти мене просто не любиш, – сказав Павло.- Постійні глузування …

Лариса образилася:

– У тебе є підстави сумніватися в моїх почуттях? Ти просто болісно чутливий, і все …

За кілька років спільного життя Павло не раз мав можливість переконатися в тому, що на Ларису можна покластися, коли мова йде про серйозні речі, вірив, що вона його любить.

Але правдою було і те, що він і справді був надто чутливим у всьому, що стосується його самолюбства. Так хіба важко враховувати цю його особливість?

Якось він розповів в компанії не надто вдалий анекдот і сам зрозумів свою помилку, коли вже скінчив говорити. Хотів сам посміятися над собою, але Лариса перехопила ініціативу:

– Павлику, ти у мене геній. Треба ж, такий талант пропадає! Чи не порадуєш нас ще чимось в такому ж дусі? Ні? Ну тоді я пропоную твій анекдот заїсти. Друзі, зараз принесу гусака …

Павло бачив, що гості відчувають ніяковість не від його невдалого анекдоту, а від слів господині. Коли всі розійшлися, зауважив сердито:

– Могла б і промовчати.

– А ти міг би не демонструвати свою … вже вибач, тупість, чи що, не знаю, як і назвати …

Його пересмикнуло, але відповісти не зміг, та й не варто було.

Він намагався пропускати повз вуха Ларисині шпильки, інакше не вилазити б їм зі сварок. Не витримував, тільки коли дуже вже здавалося прикро.

Одного разу йому довелося піти до знайомих одному, вже не пам’ятає, чому не змогла піти Лариса, і спільна їх приятелька в середині вечора помітила: «А ти зовсім інший без Лариски».

«Гірше чи краще?» – жартівливо запитав він. Та уважно подивилася на Павла і повторила: «Зовсім інший. Розкутіший і набагато цікавіший». Він розсміявся і запросив її танцювати.

А потім з деяким далі подивом подумав: а й справді, коли поруч немає Лариси, її всевидющого глузливого погляду, він відчуває себе набагато вільніше, легше.

Дивно, на вигляд вони з Ларисою класична подружня пара: він – великий, широкоплечий, вона- невелика, тендітна. Побачивши їх ні у кого не виникає сумнівів, що в родині керує він, а дружина живе за його спиною як за кам’яною стіною. До речі, він і посаду займає більш високу, і зарплата у нього більше …

І все ж першу скрипку в їхній родині грала Лариса. Її слово, її думка були завжди вирішальними. Павло з такою розстановкою сил легко мирився, вважаючи Ларису розумнішою і далекогляднішою, ніж він сам.

Важко було йому примиритися з іншим: з зарозумілим тоном дружини, з її поблажливою зневагою, з фразами, яких у неї в запасі було безліч: «Ти так вважаєш? Що ж … Хай буде по-твоєму …»

Інтонація цих начебто безневинних слів давала зрозуміти Павлу, що він сказав дурість, що немає у нього смаку, розуміння.

Він був людиною добродушною, але дрібні образи дошкуляли йому занадто часто, щоб не помічати і реагував він все болючіше.

Йому стало подобатися бувати на людях без дружини. Нехай він не такий витончений, не такий дотепний. І він, зі своїми невибагливими жартами, зі своїм простацтвом, знаходив відгук, викликав симпатію. І знав, що нікого не дратує, ніхто не стане розбирати його.

Ось і з Антоніною так вийшло, тому що легко йому було з нею з першого ж дня. Говорили про все, що в голову прийшло, вона його не обсмикувала, не поправляла, не ловила на слові.

Виявляється, він втомився від усього цього. Втомився відчувати себе якимось неповноцінним, приниженим.

Може, це і занадто сильно сказано – «неповноцінний принижений», просто у Лариси така манера поводитися але все одно у нього назрівала потреба скинути з себе це почуття, позбутися від нього, утвердитися в тому, що він нічим не гірший інших чоловіків, що він цілком гідна людина, а не об’єкт для постійних …

Так, для чого? ..

Вона ще сама не знала, як вдіє, але десь у неї ворухнулося усвідомлення і своєї провини теж. Обміркувавши свою поведінку, Лариса зрозуміла, що часто без жодного приводу принижувала свого чоловіка. І вона вирішила все-таки зберегти сім’ю і змінити своє ставленням до чоловіка. Адже він не раз просив її про це.

Минув час і сімейне життя їх налагодилося. Лариса змінила себе, а Павла вже не тягнуло в компанію інших жінок.