Ліда завжди була жінкою, яка дуже любила своє рідне село, свою землю і своїх людей. Але, як часто буває в житті, обставини змушують змінюватися.
І хоча вона так міцно тримала за собою ці старі звичаї та зв’язки, світ змінювався навколо, і Ліда, хоч і не без труднощів, змогла прийняти це.
Найважливішим у її житті завжди була її донька Марина. Вони жили разом, адже Ліда виховувала її одна. Тому в усіх важливих моментах Ліда була для неї і матір’ю, і другом, і опорою.
І от, настала та важлива мить — Марина виходила заміж. Але це було не просто весілля, це була подія, яка змусила Ліду відчути справжню гаму емоцій — від радості до сумнівів.
Кілька років тому Марина познайомилася з італійцем, коли поїхала грошей заробити. Знайомство виявилося серйозним, і ось тепер, через два роки, вони з Массімо вирішили одружитися.
Массімо був хорошим чоловіком для її доньки — так Ліда думала. Він був освічений, добрий, цікавий, з чудовим почуттям гумору.
Але коли Марина сказала, що весілля буде в Італії, Ліда відчула раптовий потік сумнівів. Всі ці роки вона вважала село своїм домом, і йому віддала всю свою душу.
І от тепер, перед важливою подією в житті її доньки, вона мала залишити ці звичні місця та поїхати далеко-далеко. І це стало для Ліди неочікуваною звісткою.
“Мамо, я розумію, що тобі важко. Я знаю, що ти звикла до нашого села і всього, що тут є, але ти повинна бути зі мною. Це найважливіший день у моєму житті. Будь ласка, приїдь на весілля” – говорила донька.
Але десь глибоко в серці Ліда відчувала, що це не те, що вона хоче. Вона хотіла бути поруч з донькою, хоч і була впевнена, що цей вибір буде для неї непростим.
Насправді Ліда не просто не хотіла приїзджати до доньки на весілля в Італію. Вся причина була в тому, що у жінки був новий коханий чоловік, про якого вона не хотіла розповідати доньці.
Адже дівчина важко ще переживала втрату рідного батька , якого не стало всього два роки назад. Ліда добре знала доньку, що вона побачивши її з Богданом, не буде радою а сам чоловік сказав що не відпустить жінку саму в Італію.
Спочатку Ліда не наважувалася розповісти Марині про нового чоловіка. Їй здавалося, що донька ще не готова до такого. Вона уявляла, як важко буде пояснити, що її мама знову закохалася, хоча її батько ще не так давно був живий. Ліда боялася, що це стане для доньки ще одним потрясінням, що вона не зрозуміє і буде відчувати зраду.
Однак Богдан був твердий у своєму рішенні. Він не хотів, щоб Ліда їхала до Італії одна. “Ти не поїдеш без мене”, — сказав він вперто, тримаючи її за руку. Ліда відчувала, як важливо для нього бути з нею, але разом з тим розуміла, що їй потрібно зважати на почуття доньки.
Кожного разу, коли вона намагалася поговорити з Мариною про майбутнє весілля, у неї стискалося серце. Вона знала, що донька переживає ще сильніше за неї і не готова до змін у їхньому житті.
Довго думаючи та зібравши волю в кулак Ліда вирушила в Італію разом з Богданом. Вона дуже хотіла та надіялася, щоб Марина зрозуміла і прийняла її нові стосунки, але розуміла, що це вимагатиме часу.
Богдан підтримав її навіть тоді, коли вона була розгублена і сумнівалася. Жінка знала, що любов може бути різною, і що життя триває, навіть після великих втрат. І хоча вона не могла точно сказати, коли донька прийме нового чоловіка у її житті, Ліда була впевнена, що це станеться. Крок за кроком, через щирі розмови і розуміння, вони знайдуть шлях до гармонії.
І коли Ліда повернулася додому з Італії, вона відчула, що її нове життя тільки починається. Донька хоч і була вражена тим що у матері є інший чоловік але все ж не робила скандалу.
Марина ще потребувала часу, але Ліда була готова чекати і доводити доньці, що справжня любов не замінює стару, вона доповнює її
Будь-яке використання матеріалів (у тому числі фотографій)– суворо заборонено.
