Недавно ми на роботі відсвяткували 50-ти річчя нашої колеги Лідії Петрівни. Жінка чудова, добра,чуйна, завжди прийде на допомогу. Чи так обставини склалися чи така доля, але дівчиною Ліду так ніхто й не посватав. Так вона й залишилася жити в батьківській хаті, разом з братом і його сім’єю.
Допомагала братові у всьому, дітей бавила а пізніше і внуків. Однак все одно вона злилася на долю що вона так з нею вчинила. А їй так хотілося мати свою сім’ю.
Коли вже всі добряче відсвяткували, Лідія Петрівна все ж нам призналась та повідала свою історію.
Якогось на свята до них приїхав родич з з іншого села та придивившись на Ліду, сказав до брата, що в їхньому селі є чоловік який залишився без дружини, дітей не мали.
Тепер він шукає жінку з якою доживе свого віку, і може б Ліду з ним познайомити. Брат сказав, що це вирішувати тільки Ліді, звісно йому напевно не хотілося втрачати робочі руки в хаті.
Проте, він все ж бажав щастя рідній сестрі. Жінка вагалася, довго думала, чи правильно вчинить, чи може краще зостатись.
Однак бажання мати своє власне щастя таки перемогло і жінка вирішила спробувати. Вже наступної неділі Устим, так звали того чоловіка, приїхав з їхнім родичем до них.
Ліда зібрала свої речі і вони всі разом поїхали в те село. І не прогадала жінка, адже Устим компенсував її всю нестачу уваги та любові, яких Ліда немала аж цілих 50 років.
Тепер жінка розквітла наче квітка, хоч уже не молода, але така щаслива. Їй почали заздрити і нові сусідки і колишні односельчанки, коли вона з Устимом приїжджали в гості на свята до брата.
Устим з неї порошинки здував, до роботи важкої не заставляв, а купляв всяких нарядів модних, що й молоді дівчата навіть заздрили.
Так вони прожили в мирі любові та злагоді цілих двадцять п’ять років. Устима першого не стало, та воно й не дивно адже він був старший від Лідії на багато років, більше десяти, вона не уточнила.
А коли залишилась сама, то її назад покликали до себе братові онуки жити. Адже вони добре пам’ятали, як ще колись їх малих Лідія Петрівна доглядала та допомогла виростити.
А тепер вони за нею доглядають та стираються виконувати її прохання там потреби.
Лідія Петрівна не є капризною жінкою, вона не любить вигадувати бозна чого, для неї важлива тільки увага та добре слово.
Автор: Нінель
