Літо пролетіло не помітно. Коханий прийшов мене проводжати на вокзал. Сльози текли по нашим щокам. Та це був тільки початок нашої історії

Час летить дуже швидко і розставляє все на свої місця. Мені 25, я щаслива дружина і мама. А 10 років тому я навчалася в 10-му класі, вже тоді готувалася до вступних іспитів університету, займалася танцями й не підозрювала, що через декілька місяців зустріну кохання свого життя.

Літні канікули того року я провела у бабусі з дідусем в Казахстані. Не місцеві завжди викликали великий інтерес у тутешніх жителів, і моя персона не стала винятком. Одного прекрасного теплого вечора я зустріла його. Він був на 3 роки старший за мене, я відразу йому сподобалася, як і він мені. Ми почали дружити. Проводили багато часу разом. Згодом я зрозуміла, що закохалася. Це було моє перше кохання, і на щастя воно було взаємним.

Літо пролетіло не помітно. Коханий прийшов мене проводжати на вокзал. Сльози текли по нашим щокам. Я повернувся додому. А далі був 11 клас, іспити, університет. У якийсь момент я зрозуміла, що нам потрібно припинити спілкування. Стосунки на відстані були нестерпними для мене.

Протягом довгих 5 років я постійно запитувала себе: “Чи вірно вчинила? Може, він був моєю долею?” Але ніхто не міг дати мені відповідь на це запитання. Відповідь прийшла з часом.

Через шість років я чекала його в аеропорті. Нарешті ми зустрілися. Він прилетів до мене! А я всі ці роки його дуже сильно кохала.

Через три роки ми одружилися. Зараз я щаслива дружина і мама двох чарівних дівчаток.