Ліза на ринку завжди була не така, як інші. Вона не поспішала, не торгувалася з продавцями і не обирала найкраще для себе. Її серце було відкрите для всіх, а особливо для тих, хто потребував допомоги. Так сталося й цього разу.
Коли вона проходила повз прилавки, її погляд зупинився на старенькій бабусі, яка продавала не дуже свіжі овочі. Бабуся була втомлена і скоцюблена, а її очі виражали таку відчайдушну тугу, що Ліза не змогла пройти повз.
“Бабусю, може, я допоможу вам?” – запитала Ліза, підходячи ближче.
Бабуся злегка здивовано подивилася на молоду дівчину, а потім усміхнулася:
“Ой, дякую, дочко, мені вже не звикати до людей, які мене шкодують… І так постійно, а я все одно на ринку нікому не потрібна. Тільки я й залишилася, ніхто не хоче купувати мої овочі.”
Ліза задумалася на мить, а потім сказала: “Я можу заплатити за ці овочі і допомогти вам! Але давайте краще поїдемо до мене додому на святкову вечерю. Це ж Новий рік, а ви, мабуть, зовсім одна?”
Старенька трохи здивовано поглянула на Лізу, але таким добрим поглядом, що відмовитися було неможливо.
“Так, чому б і ні? Я жодного разу не відмовлялася від такого пригощення”, – сказала бабуся.
І ось вони поїхали до Лізиного дому. У Лізи була велика квартира в старому будинку, але вона любила її, навіть якщо меблі тут були вже не першої молодості. Вечеря була в розпалі, запахи святкових страв заполонили кімнату.
Ліза готувала разом зі своєю сестрою, а бабуся Марія сиділа на кухні, розповідаючи різні цікаві історії про своє життя.
“Я колись була молода, як ви, дівчино, але час все забирає, а любов залишається. Мій чоловік, він був таким веселим і турботливим! але потім щось змінилося і ми перестали розуміти одне одного,так і розійшлися. А ти, Лізо, знайдеш своє щастя, не сумнівайтеся”, – сказала бабуся, сміючись з приємними спогадами.
Ліза усміхнулася, але не знала, що саме її чекає попереду. Вона ніколи не думала, що саме в цей вечір почнеться ціла низка подій, які змінять її життя.
Бабуся на святковій вечері була дуже приємною, і Ліза вирішила, що обов’язково побачиться з нею ще. Вони знову і знову зустрічалися, обмінюючись історіями та порадами.
Від людей на ринку дівчина дізналася що колишній чоловік бабусі, дід Степан живе сам зовсім недалеко. І Ліза вирішила з’єднати їх знову разом.
І ось одного дня Ліза, сміючись, сказала до бабусі Марії:
“Знаєте бабусю Маріє, чесно вам не набридло сидіти вдома одній, а ваш чоловік все сидить у себе на ганку і чекає, що хтось до нього зайде. Думаю, він би був дуже радий вас побачити. Чому б вам не зустрітися?”
Бабуся Марія посміхнулася, не знала, що відповісти, спершу пручалася але коли Ліза сказала що поїде з нею то погодилась. Тож вони вирушили до будинку дідуся Степана.
Як тільки Бабуся Марія побачила дідуся Степана її серце зробило ковток. Він був дуже старий, але дуже життєрадісний та веселий як раніше. Сам чоловік теж був дуже радий побачити знову Марію. Він її теж не забув як і вона його, але так як у них двох була гординя то ніхто не наважувався зробити перший крок до примирення. А роки то йшли..
. А Ліза була здивована тим, наскільки Степан він був енергійним і бадьорим для свого віку. Протягом кількох місяців Ліза дізналася більше про їхню історію з бабусею.
Вони сміялися, ділилися один з одним переживаннями та спільно проводили час, і Ліза почувалася дуже щасливою, оскільки завдяки бабусі і дідусеві знайшла нову родину.
Одного разу Ліза, перебуваючи в компанії бабусі Марії та дідуся Степана, дівчина побачила, як її погляд зустрівся з молодим чоловіком, який працював у кафе поруч.
Вони почали говорити і незабаром зрозуміли, що багато чого мають спільного. Вони почали проводити час разом, і Ліза не могла повірити, що знайде своє кохання після стількох років самотності.
Час минав, і ось одного дня вони з ним вирушили до бабусі з дідусем, які все ж зійшлися разом на старості літ знову. а невдовзі вони відсвяткували своє золоте весілля.
Як тільки дідусь побачив Лізу з молодим чоловіком, він засміявся:
“Ого, Лізо, так це вже не просто зустріч, а справжня романтика! Я вже бачу, що ти знайшла своє щастя!”
Ліза тільки посміхнулася, а чоловік запропонував руку. Усі разом вирішили, що для святкування цього щасливого моменту варто організувати велике весілля.
Через деякий час Ліза і її новий обранець вирішили одружитися. Святкування проходило у великому залі, і на ньому були присутні не тільки родичі, але й ті, хто став для Лізи важливими людьми, зокрема бабуся і дідусь.
“Ви зробили найкраще для нас обох, Лізо”, – сказала бабуся, обіймаючи свою названу онуку.
Так напередодні нового року з’єдналися дві чудові пари, а їхні серця переповнювались щастям, бо, як виявилось, справжнє кохання може прийти в будь-який момент, навіть коли ти цього зовсім не очікуєш.
Як вам життєва історія?
Автор: Валентина Довга. З Новим Роком, мої любі читачі. Дякую, що ви зі мною!
