Лукаш прийшов увечері без дзвінка. Викликав на подвір’я Аню і сказав, що розповів своїй чеській нареченій, що не хоче обманювати, він більше не хоче одружуватися. Любить Аню. Знає, що це непорядно, не по-людськи, але весілля не буде

Історія, вірте чи ні, реальна. Тут нема жодного вигаданого персонажу, всі описані події і насправді відбувалися, а деяким я була свідком. Ця розповідь про те, що життя готує нам такі повороти, що замислюєшся, де добре, а де зле. Про бумеранги, які запускає, сміючись, доля…

Аня жила зі мною в одній кімнаті хостелу, де ми мешкали, працюючи в Чехії. Карі очі, чорні брови і така красива білосніжна усмішка, що хлопці на роботі очей не могли відвести. Але недарма кажуть, не родись вродливою…

Маленька донечка гладила її животик і, здавалося, найбільше за всіх в сім’ї чекала на появу братика. Чоловік пропадав то на роботі,то на якихось підробітках, щоб Аня з Яночкою ні в чому не мали потреби. Паша приходив додому стомлений, так, бо ж наробився чоловік, але Аня помітила щось інше. Він став чужим. Ні, він не грубив жінці, не ображав, просто став мовчазним, перестав жартувати, як раніше. Спочатку вона думала, що, може на роботі настрій зіпсували або погано почувається, але нічого не мінялося з часом.

– Паш, скажи прямо, що сталося?, – Аня чомусь боялася, що він скаже що серйозно хворий, бо останнім часом він був блідим.

Вона інстинктивно обняла свій величенький вже животик, ніби хотіла від чогось захистити. Присіла біля нього на диван і попросила: – Давай поговоримо, прошу… Я ж бачу, щось не так…

Паша тяжко зітхнув і розказав все. Він закохався. Закохався так, як ніколи у житті. Вони з Нею разом вже півроку, і Павло ніколи не був такий щасливий як зараз. Ні з ким не було так добре як з Нею, і він певен, що і не буде. Йому все одно, хто що скаже, бо він вперше в житті літає як на крилах.

Яке може бути ,,закохався”, якщо в тебе родина, манюня донечка і жінка на восьмому місяці? Це не лізло в голову, здавалося дурним сном, але так було. А Вона, та інша, знає що Аня при надії? Вона знає, що у них сім’я? Що треба мати там, в грудях, замість серця, щоб залишити діток без батька? Павло ховав очі, намагався виправдовуватись: ,,Вона знає про вас, Аню, але і ти подумай, чи добре тобі буде жити з чоловіком, який кохає іншу? Я не хотів, але це сильніше за мене…”

Приворожила, чи що? Їй було дуже зле, але вона трималася заради Яночки і маленького сина в її утробі, що народився здоровеньким в встановлений термін.

Вони розлучилися. Паша жив з новою коханою, а Анюта з мамою і дітками. Було важко, і коли малому Дмитрику виповнилося два рочки, вона вирішила поправити своє матеріальне становище і поїхати до Чехії.
Багато чоловіків, дізнавшись, що Аня вільна, залицялися до неї, але насмішкувата Аня нікому не відповідала взаємністю. Поки не з’явився Лукаш.

Не те щоб був красень, і зростом не дуже видався, але мав веселу вдачу і добре серце. Крутився біля темноокої Анютки увесь час, допомагав в роботі, жартував… Потім запросив на піцу, далі на каву, і серце її помалу розтало. Однак все виявилося не так просто, бо Лукаш, виявляється, вже мав дівчину, і увесь цей час приховував це від Ані, що живе з дівчиною-чешкою вже п’ять років і вони заручені.

Але містечко, де вони жили, було невелике, і чутки дійшли до нашої Анютки. Вона плакала і запитувала: ,,Чому? Чому ти, Лукашу, йдеш до мене, коли маєш дівчину? Погратися хочеш перед весіллям?” А Лукаш і сам не знав відповіді, бо бабієм зроду не був, просто незрозуміле щось коїлося з ним, коли бачив її. Не хотів образити, просто хотів хоч трошки побути з нею, гладити її волосся, чути її сміх, і нічого не міг з тим зробити.

Аня, дізнавшись правду, заявила, щоб Лукаш і близько до неї не підходив, нехай до весілля ліпше готується, аніж розваг шукати з українками. Вона перестала сміятися, як раніше, навіть схудла, але часто очима шукала Лукаша, якщо траплялося разом працювати. Якось він таки умовив її поговорити за кавою, і Аня бачила що хлопець говорить щиро. Голос його тремтів, він ледве не плакав, просив бути з ним, бо він любить її, як нікого на цьому світі.

– Якби ж ти був вільним, кохання моє, – плакала вона і цілувала його. – А так, що? Бути коханкою? Я так не хочу…

Сльози душили, обличчя пекло від сліз, і так щодня. Добре хоч робота відволікала від гірких думок. Найгірше було вночі. Аня не могла спати, тихенько рюмсала, щоб не заважати сусідкам по кімнаті.

… Лукаш прийшов увечері без дзвінка. Викликав на подвір’я Аню і сказав, що все владнав. Він розповів своїй чеській нареченій що не хоче обманювати, він більше не хоче одружуватися. Любить Аню. Знає, що це непорядно, не по-людськи, але весілля не буде. Бо він так не може. І це за півтора місяці до вінчання, коли замовлений ресторан і відіслані пахучі, з лебедями, запрошення гостям. Так буде чесно, вирішив він.

Що казала та наречена Лукашу, невідомо, батьки з обох сторін не могли повірити, що їх Лукаш таке вчинив.

Він любив Анюту, пояснював, іншої йому не треба. Чи мучило її сумління? Так, але вона знала, що Лукаш її доля, просила її не засуджувати…

А хто я, щоб судити?

Минуло декілька днів після того важкого для Лукаша і його нареченої, дня, коли його колишня ошелешила дзвінком. Вона чекає дитину. Два тести показали, а лікар підтвердив. Дивно, вони п’ять років жили разом, останні роки навіть дуже старалися мати малюка, і все безрезультатно.

Що робити, що казати? Аня знов плакала, і розуміла, що дитині потрібен батько. Кому, як не їй, відомо, як важко самій з немовлям… Як прикро, чому так? Що зробить тепер Лукаш, що буде з ними? Але чеська наречена вже все вирішила сама, їй не потрібен такий чоловік. Навіть якщо він батько її дитини. Навіть заради малюка не буде жити зі зрадником.

Минув час, та дівчина народила дівчинку, виховує її сама, а Лукаш часом навідує малу, як дві краплі води, схожу на нього.

Вони з Анютою вже три роки живуть разом, душа в душу, от тільки діток спільних чомусь не виходить, обидва молоді і здорові…

Аня часто згадує жінку, яку колись кляла, обзивала… Так мало бути, так судилося. Дивно, стати на місце людини, яку досі вважала відьмою. Вона розуміла, що нічим не відрізняється від тієї, що розбила її сім’ю колись. Аня вже не засуджує, давно пробачила і все розуміє.

Не розуміє до сих пір хіба та чеська дівчина і її маленька доня, що так рідко бачить тата.

Знайдено в мережі, фото ілюстративне