Лист до мого першого кохання.
В 16 ти було прекрасне, таке юне і щире.
Ти бачило в Ньому тільки хороше, як і я.
Ти повністю заполонило моє серце, душу та думки.
Моє кохання росло разом зі мною, ми обоє були щирими та вірними і такими безтурботними.
Я стала старшою, і моє розуміння чітко сформувалось.
Що не можна, бо зробить боляче Йому, а що треба робити, щоб Він був щасливим.
В 18 це вже серйозні стосунки, де присутнє не тільки кохання, а й потяг до свого хлопця.
Ми разом прокидалися, я була така щаслива. Але ці миті тривали так коротко.
Перші сварки, розборки, хто правий, а хто ні.
Перша брехня з Його боку, і недовіра з мого.
Тепер кохання було не тільки прекрасне, а й болюче.
Але було присутнє, воно намагалось знову нас звести, і перебороти гордість.
Ми знову разом, я щаслива, хоч і втомлена.
Тепер розлука.
-Якщо любиш то дочекаєшся- казали вони.
І я чекала, віддано як тільки вміла.
Він несе службу, а я схиляю голову перед Богом, тільки б лишився живим.
Довге очікування, і така бажана зустріч раз в вісім місяців.
Я знову щаслива, бо Він поруч.
Сидить і посміхається. Я могла б ще чекати і два роки і п’ять.
Але гірка правда завжди випливає на поверхню, і я її дізналась.
Він здався, а потім зізнався у скоєному.
Кохання не зникло, воно було, але гіркота та біль перебивали все.
А потім з’явилась пустота, вона заполонила всю душу.
Не було любові чи образи, чи ще чогось.
Була порожнеча і темнота, надовго.
В 21 все лишилось в минулому. Так це не щось всесвітнього масштабу, і всі живі, здорові.
Але частинка мого серця назавжди залишилась з Ним, а Він по собі залишив тільки знак.
Автор: Настя
Історія написана спеціально для osoblyva.сom
Передрук в повному обсязі заборонено без письмового дозволу власника Сайту. Будь-яке використання матеріалів (у тому числі фотографій)– суворо заборонено.