Коли тата не стало, я вирішила написати йому листа. Розказати все те, що так наболіло.
— Тату, пам’ятаєш, як я впала з велосипеда і забила коліно? Ти тоді був на рибалці. Коли ти нарешті приїхав, я вже не плакала, але мені все ще боліло. А ти просто сказав: “Ну, буває, дівчата падають”. Я хотіла, щоб ти обійняв мене, запитав, чи сильно болить, але ти просто відвернувся. Тоді я зрозуміла, що навіть у найменшій біді я можу розраховувати тільки на себе.
Я часто дивувалася, чому в інших дітей тата завжди були поруч: допомагали з уроками, водили на гуртки, а ввечері читали казки. А ти? Ти був десь далеко, у своїх думках, ніби в іншій реальності. Я пам’ятаю, як у дитинстві мріяла, що коли виросту, у мене буде сім’я, така, як у моєї подруги Олі. Її тато завжди був веселим і добрим, він розповідав їй цікаві історії про космос і водив на екскурсії.
Наші сусіди були дружньою сім’єю. Вони завжди проводили вихідні разом, ходили в походи, а вечорами збиралися за одним столом. Я часто заздрила їм, бо у нас такого ніколи не було.
Пам’ятаю, як кожного літа ми їздили на дачу. Твої друзі завжди приїжджали до нас рибалити, а я сиділа на березі річки та дивилась, як вони ловлять рибу. Мені так хотілося, щоб ти хоч іноді погрався зі мною. Я збирала камінці й будувала замки, але ніхто не звертав на мене уваги.
Я відчувала себе такою самотньою. Вечорами, коли всі збиралися біля багаття, я тихо сиділа в куточку та слухала ваші розмови. Мені здавалося, що я чужа в цій компанії. Я мріяла, що ти візьмеш мене на руки й покачаєш, як колись, коли я була маленькою.
У школі я була замкнутою і боялася спілкуватися з однолітками. Мені здавалося, що ніхто мене не розуміє. Я часто намагалася заговорити з тобою про те, що мене турбує, але ти завжди відштовхував мене й говорив, що в тебе немає часу.
Ти завжди казав, що любиш мене, але твої вчинки говорили про інше. Ти був більше схожий на того казкового царя, який постійно від’їжджав у далекі країни й залишав свою дочку на піклування мачухи. Тільки в моїй казці не було щасливого кінця.
Я виросла і зрозуміла, що не можу жити з цим болем. Я навчилася бути самостійною, але в душі завжди залишилася маленька дівчинка, яка мріяла про батьківську любов. Тепер, коли тебе немає, я пишу цього листа.
Пишу про те, що ніколи не наважилась би сказати тобі в вічі, коли ти був ще поруч. Коли у мене будуть діти, я обов’язково стану для них найкращою мамою. Я хочу дати їм все те, чого не мала сама.
