Ангеліна виросла у великому місті, серед галасливих вулиць і нескінченної метушні. Вона завжди мала все, що хотіла, і навіть більше.
Але після того, як її чоловік, Олексій, отримав пропозицію переїхати за кордон через роботу, їхнє життя змінилося. Спершу все виглядало обіцяюче — нові можливості, інші горизонти.
Але з часом, залишаючись на самоті в чужій країні, Ангеліна почала відчувати себе чужою серед чужих. На новому місці їй не вистачало друзів, а знайомства з місцевими жінками не давали відчуття дому.
Олексій був постійно на роботі, і хоча його кар’єрний ріст був важливий, Ангеліна розуміла, що саме вона стала тією, хто не може знайти свого місця.
Одного разу, під час вечірньої прогулянки містом, Ангеліна випадково зустріла Каміля — місцевого хлопця, який працював у кафе, куди вона заходила на каву.
Він був молодший за неї на кілька років, мав чарівну усмішку і якийсь особливий, незрозумілий для неї спокій. Вони почали говорити, спочатку про погоду, а потім про життя. Камілю було цікаво слухати її історії, а вона могла трохи розповісти про себе, забувши про відчуття самотності.
З кожним днем вони ставали ближчими. Каміла привертав її увагу своєю безтурботністю, він був уособленням тієї свободи, якої Ангеліні так не вистачало.
Він розповідав про своє життя, про свої мрії, і в його словах вона знаходила щось таке, чого не було в її відносинах з Олексієм. Здавалось, що він розуміє її біль, її потребу в увазі.
Після кількох тижнів таких зустрічей, Камілю вдалося вийти за межі простого знайомства, і вони почали проводити час разом. Він став її віддушиною, її підтримкою в тому світі, де не було ні друзів, ні родини.
Але з кожним таким моментом вона все більше відчувала, що це не те, чого вона насправді хоче. Камілю не було важливо, що Ангеліна заміжня, він не запитував про її сім’ю і не цікавився тим, що вона могла б втратити.
Він бачив у ній лише жінку, яка потребує емоційного зв’язку. Вона спочатку думала, що це просто випадкове знайомство, яке допоможе їй пережити нудьгу й самотність. Але з кожним місяцем все більше відчувала, що їй важко відпустити це.
Часом, повертаючись додому після чергової зустрічі з Камілем, Ангеліна починала думати про Олексія. Вони вже давно не мали спільних розмов, не проводили вечори разом.
Олексій був поглинений роботою і не звертав уваги на її емоційні потреби. Він продовжував жити в світі своїх справ, і хоча він любив її, він не помічав, як все більше віддалявся від неї.
Ангеліна вже почала замислюватися: чи дійсно вона хоче повернути все назад? Чи варто їй влаштовувати ще одну розмову з чоловіком про те, що їхнє життя за кордоном не таке, як вона уявляла? Але через те, що жінка знову переживала залишитись на одинці з байдужістю чоловіка вона не робила цього.
Ангеліна не могла і не хотіла визнавати собі, що її зв’язок із Камілем стає серйознішим, ніж просто тимчасова втіха. Вона все частіше почала відчувати провину, але й відчувала себе безпорадною.
Її спроби поговорити з Олексієм про свої почуття не призводили до змін. Він тільки говорив, що все буде добре, але між ними не було тепла. Їй ставало все важче носити цю маску щастя, і Камілю вона віддавала те, що повинна була віддавати своєму чоловікові.
З кожним днем вона більше відчувала свою невизначеність. Вона не могла повернутися до Олексія і не могла залишити Каміля.
Жінка не розуміла, як це сталося, але вже не могла зупинити цей процес. Ангеліна відчувала, що знищує не лише свою родину, а й свою здатність любити і бути чесною з самою собою.
Одного разу, коли Олексій знову не приїхав додому, а Каміля не було поруч, Ангеліна просто сиділа на кухні, пила чай і думала про все, що відбувається.
Її погляд впав на фотографії, що стояли на столі — на тій самій, де вони з Олексієм були щасливі разом. Вона згадала, як вони сміялися, як планували майбутнє, і як поступово їхній світ руйнувався.
Вона знала, що не може так продовжувати. Їй треба було прийняти рішення. І хоча це не було простим, вона зрозуміла, що залишити Каміля — це єдиний шлях, щоб врятувати свою сім’ю, хоча б спробувати повернути довіру Олексія. Але повернутися назад не означало забути про себе. Вона мала знайти шлях до себе і знову навчитися бути щасливою, навіть якщо це буде непросто.
Врешті-решт, Ангеліна вирішила закрити цю главу. Вона не відразу змогла припинити всі контакти з Камілем, але зрозуміла, що це потрібно.
Жінка повернулася до Олексія, зізналася в усьому, хоча й знала, що це не буде легким процесом.
– Любий, це… так не мало бути, – намагаючись перевести подих, почала пояснювати Ангеліна. – Мені було самотньо, я не знала, що робити…
«Я більше не хочу цього чути», — перебив чоловік, дивлячись їй прямо в очі. – Я думав, ми разом. Але оскільки ти вибрала двостороннє життя, для нас немає майбутнього.
Ці слова були справді остаточними для Ангеліни. Вона зрозуміла, що все закінчилося. Олексій не збирався давати їй другого шансу.
Виявивши жінки зраду, чоловік не захотів боротися за їхній шлюб. Хоча Ангеліна намагалася переконати його, що це був момент слабкості, він уже вирішив Для нього зрада була тим, чого він не міг пробачити мені.
«Я не хочу цього чути», — сказав Олексій, коли Ангеліна знову спробувала з ним поговорити. – Жінка думала, що вони зможуть пережити це разом, але зрозумів, що майбутнього уже на жаль у них не буде.
” Ти зрадила мене, і я не можу цього стерти. Дороги назад немає” – такими були останні слова чоловіка.
Тепер Ангеліні довелося опинитися в новій реальності, навчитися жити в такій ненависній для себе самотності, з почуттям провини, яке не покидало її ні на секунду.
Ангеліні довелося зіткнутися з тим, ким вона стала – жінкою, яка втратила все, що любила. Жінкою, яка залишилася в чужій країні одна, позбавлена усього, що колись мало для неї значення. Зрада зруйнувала не тільки її шлюб а й ціле життя.
Автор: Валентина Довга
