Люда не могла дочекатися весілля своєї найкращої подружки Іванки. Адже коли та поїхала навчатися до інституту, то вона сама залишилась в селі. Ні з ким було й чаю попити та поговорити. Люді скоро мало виповнитись 30, тому вона відчайдушно надіялась, що на весіллі Іванки зустріне свою долю.
Адже в селі залишилися тільки одні “любителі оковитої”. Іванка виходила заміж за хлопця, з яким навчалася, і він теж був з села, проте, мав багато друзів та знайомих.
На весіллі і справді було багато хлопців. Іванка їй говорила: “Дивись, вибирай кого хочеш, це твій шанс, іншого може не бути”.
Та Люда була скромною та першою не наважувалась ні з ким заговорити, тому чекала хто до неї підійде сам. Але чомусь ніхто не підходив.
Дівчина вже майже втратила надію що з кимось познайомиться, до неї підійшов непримітний хлопець та запросив на повільний танець. Він дуже делікатно та виховано говорив, до Люди так ще ніхто не звертався і не говорив з нею. Після весілля вже минуло три місяці а Антон щодня дзвонив до Люди. Однак, дівчина про це нікому не розповідала навіть подрузі Іванці.
Антон говорив, що приїде до Люди, однак вона все старалась відмовитись, а натомість говорила, що сама поїде до нього. Хлопець був з самої столиці, Люда говорила що ніколи не була в Києві і хоче побувати. А дому вона встидалася, адже хата в неї старенька, та ще й батьки теж полюбляли оковиту. Перший раз вони зустрілися вдвох у столиці, а вдруге то на святкуванні чоловіка подруги Іванки.
Саме там подруга замітила що між Людою та Антоном є щось більше. Однак коли дівчата залишились одні на кухні, то Іванка сказала до подруги: “Ти не дуже надійся, адже хто ти а хто він? Антон із самого Києва”. Однак хлопець через декілька днів запросив Люду поїхати з ним на відпочинок за кордон.
Після цього він раптово пропав, не відповідав. Люда не розуміла, куди подівся її коханий. Аж поки подруга Іванка не розповіла їй все. Антон дізнався, які батьки у Люди, з якої вона сім’ї, тому й не захотів з нею мати більше нічого спільного. Одне тільки не сказала Іванка, що саме вона і розповіла Антону про це.
А дізналася Люда про це від людей у селі, які розповіли все. Дівчина важко переживала, і вирішила піти у монашки. Дівчина молилася перед іконами, просила у Бога ласки. І поряд з собою, вона помітила хлопця, який теж смиренно молився. Того ж дня вона так і не зустрілася з головною монашкою тож їй сказали прийти завтра.
По дорозі на автобус, вона йшла краєм дороги, раптом біля неї зупинилася машина. А в машині був той самий хлопець, який поряд з нею молився у монастирі. Він запропонував Люді підвезти її, і вона не задумуючись сіла. Вони розговорилися, дівчина сама не помітила, як розповіла йому про все своє життя.
Та хлопець теж не мовчав, і розповів свою не веселу життєву історію. Так Люда більше не бачила того хлопця і навіть вже забула.
Та майже через рік коли вона знову поїхала до монастиря, вони знову там зустрілись. Дмитро так звали його, дуже зрадів побачивши дівчину та й Люда теж зраділа.
Вони пішли на обід в монастир, там довго розмовляли. Після цього вони стали бачитись частіше, адже обоє їздили часто в монастир, та допомагали там монахам.
А через півроку вони одружилися. Як виявилось, і в Дмитра батьки були далекими від від Бога та теж полюбляли оковиту.
Тож він сказав Люді, що розуміє її прекрасно, коли дівчина вирішила одразу розповісти йому за своїх батьків.
Живуть вже майже 10 років виховують четверо діток. Разом збудували будинок. Люда тепер дякує Богові, що був тоді Антон, адже якби не цей гіркий перший досвід то вона б не поїхала до монастиря та не знайшла Дмитра, який став справжнім чоловіком та батьком її дітей.
Автор: Нінель
