Ось уже кілька років, як я одружена з Михайлом. Другий шлюб. Син від першого шлюбу живе з нами. У цьому шлюбі народилося ще двоє дітей, теж хлопчаки – Сергій і Шурик. І ось ми вже такою великою сім’єю живемо-поживає, і не тільки хліб жуємо.
Мій чоловік, Михайло, чудова людина, любить всіх дітей. Він не поділяє на своїх і не своїх. Можливо, що саме за це я його і полюбила.
І колишній чоловік Олег не живе один, і не тільки одружився, а й діти народилися, теж хлопчаки. Двоє. Виходячи з того, що ми постаралися бути вище життєвих обставин, і зберегти обличчя, не привертаючи до наших відносин державу – аліменти чоловік не платить.
Коли є можливість, перекладає колишній чоловік гроші на мою картку, попередньо зателефонувавши. Цікавиться, звичайно, що нашому синові необхідно, скільки це коштує грошей, довго запитує. Але, якось мляво, без фанатизму. Зайвий раз не подзвонить синові, не заїде.
І якось ніколи не піднімалося в стосунках грошове питання – аліменти. Є гроші, немає грошей – це не повинно стосуватися дітей, і відносин дорослих людей, колишніх родичів. Але ось моя колишня свекруха, яка дуже любить старшого онука, підняла це питання сама.
Я відвозила на канікули до неї Іванка, і вона запитала, майже з порога – скільки Олег перераховує на сина. Мені навіть незручно стало від цього питання.
Не хотілося відповідати. І навіть виходячи з того, що я не підраховувала скільки дає грошей колишній чоловік. Другий чоловік непогано заробляє, і Ваня ні в чому не потребує. Свекруха запропонувала мені присісти, приготувала стіл для чаю.
Поки заварюється чай, проходила вся ця чайна церемонія, як відповідна ввічливість, як розмови про погоду за вікном. І ось ще ці стиснуті губи свекрухи мене збентежили, як поганий знак того, що вона щось важливе знає, і хоче поділитися, як я помітила.
П’ємо чай, з оладками, з варенням. Свекруха любить варити варення, і з Ваньою завжди баночку нам передасть.
І ось Марію Володимирівну прорвало, вона стала мені розповідати те, з чого все і почалося. Людмила – нова дружина Олега, набагато молодша Олега. Занадто багато чого хоче від Олега, і дуже рада, що немає аліментів.
Людмила старше нашого сина років на десять, не більше, тоді як іванку дванадцять. Вже не знаю, де вони познайомилися, але роман у них був стрімким, як і наше розлучення. Коли я про це дізналася, як обухом по голові. Як зараз кажуть – юна щучка з’їла наш шлюб, і навіть не вдавилася.
Не думала я, що вийду ще раз заміж, так як біль зради ще не минув. Але Михайло зміг броню мою пробити – він взяв бронебійним, через сина. Він гуляв з Ванею, як зі своїм сином. Він з ним в шкільні походи ходив, і як його батько, був на батьківських зборах.
Відволіклася на спогади, стала прислухатися, що мені каже свекруха. Вона просила мене поставити перед Олегом питання, щоб він щомісяця перераховував аліменти на сина.
На моє запитання – навіщо це, і ми не потребуємо. Вона відповіла, що зараз ні, вони вам непотрібні, і добре. А гроші синові знадобляться потім. І як прибила – складай гроші, зайвими не будуть. Ванюшка виросте, бабусю добрим словом згадає.
Залишивши Ваню свекрусі, вже подумала, що треба б заїхати до церкви – свічку поставити за мудрість цієї жінки. Пощастило Вані з бабусею.
А у вас так буває, коли свекруха стоїть горою за невістку, навіть нехай і колишню?
