Люся вже продумала, що ніби ненароком побачить колишню однокласницю і сплеснувши руками, невинно блискне каблучками на всіх пальцях і сережками у вухах, їй-то й не снилося таке. А потім жалібно її так опустить, але все пішло не так

Маша залізла у фуру, яка привезла ящики із розсадою. Вантажники хлопці молоді, але досвідчені, вони знали, що куди поставити, але Маша все одно поглядом оглянула товар.

Зістрибнувши на землю, вона пішла по доріжці, що веде до будівлі, де буде поки що встановлено все це багатство.

Синій комбінезон, яскрава косинка, гумові рукавички та коротенькі гумові чоботи, так її побачила Сидорова.

Вона довго придивлялася до Маші, що копається в землі, спостерігала як дівчина сідає навпочіпки, щось робить, потім встає на носочки, щось дивиться і знову сідає, покусуючи куточок губи. Ось це покусування губи і переконало остаточно Сидорову, що перед нею Машка Петрова, перша відмінниця та розумниця, гордість школи переможниця різних олімпіад, яка зараз висаджує квіти на майдані.

Квіти висаджує, працює озеленювачем.

Сидорова, тріумфуючи і ледве стримуючи сміх пішла у бік Машки, відмінниця ха-ха, ой не можу.

Ну, нічого не змінюється в цьому світі, думала Сидорова.

Правда все ж те, що завжди батько каже, хто був відмінником, став ніким, а він, двієчник і хуліган, он живе як сир у маслі катається, і дітей на ноги поставив, всіх у житті влаштував.

У нього там все розписано як треба. І чоловіка Люсьчиного туди влаштував, тепер і Люська ходить королевою.
Тож життя вдалося і ще раз довело, що ні до чого ці ваші оцінки, знання, університети, головне бути не розумним, а хитрим, так каже батько.

Люся йшла до своєї мети, вона вже продумала, що ніби ненароком побачить колишню однокласницю і сплеснувши руками, невинно потріпнеться, блискаючи каблучками на всіх пальцях і сережками у вухах, їй-то й не снилося таке, відмінниця …

Люся накручувала себе, закипала, вона знову поринула в дитинство, і ненавиділа, ненавиділа щосили цю зазнайку, вискочку.

Ну і що? І хто тепер на коні?

Так зловтішно думала Люська, задерши вище голову.

Вона йшла по викладеній робітниками стежці з якихось плиточок, вони зашикали на неї, закричали що тут ходити не можна, та їй начхати.

Вона покаже цій зазнайці з кісками — колоском, мрією всього дитинства Люськи, вона доведе їй, хто тепер господар життя. Що відмінниця, копаєшся у бруді?

Вона прямо зараз підійде і скаже їй… вона скаже…

Що скаже, поки не придумала, але скаже… Вона втре їй ніс, білі гольфики-кіски…

– Жінко! Жінко тут не можна ходити, повертайте назад, хіба ви не бачите, що там огорожа! Хто пропустив стороннього на об’єкт?

Що? Це Машка? Петрова сміє їй вказувати? Їй господарці життя, можна сказати! Та хто ти така, землерийка? Та як ти сміла, у голові в Люсі ніби вибухнув вулкан, вона сміє вказувати їй, куди ходити? -Жінко зупиніться! Та що таке? Виведіть її хтось! Вона зараз все зіпсує!

До Люськи підійшли два амбали і попросили залишити територію.

– Що? Я? Та пішли ви … Петрова, Петрова … я тобі грошей дати хотіла, ти чого?

Всі слова перемішалися в кашу в голові в Люськи, вона нічого не розуміла, та що таке, га?

Якась козявка, двірничка, показує і її Люську виганяють! Та це її місто! Де хоче, там і ходитиме! Пішли геть…

Люська намагається брикатися, кусатися, але її виправджують і обіцяють здати в поліцію.

– Та що відбувається?

Вона йде додому здивовано.

Вдома звично роздягнувшись, знявши всі свої прикраси, одягнувши засалений халат і старий фартух, Люська почала готувати вечерю, глянула на годинник, скоро треба йти за дітьми в садок.

Вона була у якійсь прострації. Як посміли? Її Люську, ось так, як цуценя, ну вона їм покаже, вона зробить…

Що зробить і покаже, Люська поки не знала, але вона точно так не залишить…

Сходила на автоматі в садок за дітьми, не звертаючи уваги на крики та верески, прийшла додому і зайнялася своїми домашніми справами, будуючи в голові плани помсти цій двірничці, як про себе почала називати Люська цю нестерпну Петрову.

Це ж треба так принизити її!

– Людо, а ти чого така похмура?

І чоловік простяг Людмилі зірвані десь по дорозі три пожорсткі астрочки. Та раніше вона стрибала б від щастя, а тут щось сталося, вона з ненавистю подивилася на ні в чому не винниі квіти і пішла гріти вечерю.

– Людо, ти чого?

– Нічого – буркнула і почала жбурляти на стіл тарілки.

– Мамка погана, – сказав Вовка

– Ну гаразд вам, – суворо сказав батько, – мама може бути стомлена, їжте, давайте.

Люська крутилася на кухні, сердито гримаючи посудом, зло трохи відпустило, але вона не збиралася все ж здаватися, вона завтра піде, знайде цю довбали квіткарку і …

Люська поки що не знає, що вона зробить цій, цій.

Чоловік із дітьми поїли, залишивши гору посуду на столі, вирушили до кімнати.

Люська зі злості почала її мити …

– І ми вирішили найняти відомого ландшафтного дизайнера, нашу землячку до речі, Марію Валеріївну Петрову

– Просто Марію

– Так-так, просто Марію, Марія проживає за кордоном, але про батьківщину не забуває і навіть як подарунок для рідного міста, робить експозицію на нашій площі, зауважте все абсолютно безкоштовно.

Скажіть, Маріє, це буде щось грандіозне?

– Я роблю за мотивами моєї роботи, яка дозволила мені посісти перше місце серед найкращих ландшафтних дизайнерів Європи…

Люська терла тарілку і очима пропалювала дірку в екрані телевізора, що ввімкнув чоловік, щоб подивитись новини…

Як? Як таке взагалі можливе? Це не правильно!

Всі відмінники та зазнайки неодмінно повинні бути відстійними, жебраками та нікчемними! Вони повинні ходити опустивши очі в землю і зітхати.

Чому так? Адже тато казав, що неодмінно має бути інакше!

Люська дивилася на мініатюрну Машку, і картинки з дитинства виринали перед очима, жінка сіла на стілець і гірко заридала, як колись у дитинстві, відчайдушно заздривши цій Машці.