Нещодавно сталася одна дивна ситуація, яку важко стерти з пам’яті. Ми з Сергієм зустрічаємося вже більше півтора року і за цей час я досить добре познайомилася з його родиною. Його мама — жінка з непростим характером, а їхні стосунки такі тісні, що часом здається, ніби вона його ще й досі не відпустила. Я ж завжди намагалася не втручатися у їхні справи, але той вечір усе змінив.
Був день народження Сергія. Ми святкували у нього вдома, приїхала мама, сестра зі своєю маленькою донькою, двоюрідний брат з дружиною і ще кілька друзів. Спочатку все йшло чудово: смачні страви, веселі розмови, навіть трохи сміху. Але в якийсь момент розмова набула доволі несподіваного напрямку.
Сергій, відомий своєю любов’ю до годинників, звернув увагу на аксесуар, що блищав на руці його сестри.
— Ого, у тебе гарний годинник, – сказав він, приглядаючись.
— Це мені чоловік подарував, – усміхнулася вона, швидко кинула погляд на свого благовірного, який гордо кивнув.
— А от я мамі подарував Rolex кілька років тому, – з гордістю додав Сергій.
І тут почалося змагання між чоловіками. Двоюрідний брат одразу почав розповідати, як він купив своїй дружині сережки з діамантами на останню річницю. Друг Сергія також не залишився осторонь:
— А я своїй Лесі подарував новий iPhone, навіть не чекав нагоди.
Я слухала їх, але відчувала, що з кожною хвилиною атмосфера за столом стає дедалі неприємнішою. Усі чоловіки хвалилися тим, що купували своїм жінкам. Усі, крім мого Сергія. Він лише згадував маму.
— А я мамі на день народження купив золотий браслет, – продовжував він, і всі знову схвально кивали.
Я сиділа, мовчала і відчувала, як із кожною хвилиною незручність росла. Аж раптом його друг з усмішкою, але з якимось прихованим підтекстом, запитав:
— А що ти Каті подарував?
Тиша повисла у повітрі, така важка, що можна було відчути кожну секунду. Сергій тільки знизав плечима:
— Ну, я кавоварку на 8 березня подарував і квіти на день народження.
Мені стало незручно так, що хотілося зникнути з цього місця. Всі дивилися на Сергія, мені було зрозуміло, що йому теж стало неприємно. Ми ніколи не ходимо у кіно, не подорожуємо разом, він завжди говорить, що немає грошей. Але коли справа стосується мами, вона отримує все, що захоче.
Після вечері, коли всі розійшлися, чоловік підійшов до мене:
— Може, завтра сходимо кудись на каву? – запитав він, намагаючись зробити це максимально невимушено.
Я подивилася на нього, але більше не відчувала тієї ніжності, яка була раніше. Щось всередині мене змінилося.
— Ні, дякую. Думаю, нам треба зробити паузу, – відповіла я, і сама здивувалася, як легко вимовила ці слова.
Він зупинився, ніби не розумів, що відбувається:
— Тобі що, не подобається кавоварка? Ти ж казала, що вона зручна.
— Справа не у кавоварці, Сергію. Просто я більше не можу цього терпіти.
Він мовчав і я зрозуміла, що він нічого не скаже. Його мовчання лише підтвердило мої думки. Його мати завжди буде на першому місці. Для неї він готовий витрачати майже 70% своєї зарплати, а для мене завжди знайдеться якийсь привід: то грошей нема, то час не той. Мене ж ніде не водив, ніде ми не бували разом. Але мама лише натякне, що їй хотілося б чогось і він тут же все виконає.
Навіть кілька разів я казала: Сергію, давай хоч у кіно сходимо, давно нікуди не ходили. Він мовчав, ніби це не мало значення. Але коли мама приїхала й сказала, що давно не їла свіжих трубочок, він тут же повів її у кафе, ні секунди не роздумуючи.
Ще я згадала наше спільне відвідування торгового центру кілька днів тому. Ми зайшли в один магазинчик, де він обирав собі сорочку. Після того, як купив її, він навіть не спитав, чи я хочу щось подивитися. Я стояла біля каси, дивлячись, як він розплачується.
Мабуть, тепер я розумію, чому втекли дві його попередні жінки. Я теж більше не хочу бути частиною цього нескінченного серіалу «я і моя мама».
