Майбутній чоловік поставив умову: заміж Яночка буде виходити в сукні його сестри. Вона майже нова. А що трохи велика – по фігурі підженуть. На кафе краще не витрачатися. У батьків його будинок свій, літо, столи винесуть і на вулиці краса. Медовий місяць можна там же провести, в селі

Валентина Семенівна жінка ефектна, висока, фігуриста, знає толк в моді і з купою стильного вбрання. Моє доньку – Яночку, чоловіка рано втратила.

І от донька вивчилася і вирішила залишатися в тому ж місті, де і диплом отримала. А Валентина Семенівна задумалась, як би так донечці допомогти. Продала трикімнатну квартиру, яка дісталась їй у спадок від бабусі ще, вигребла усі свої заощадження – аби тільки без іпотеки і кредитів – і в неї все вийшло!

Двокімнатна квартира, нехай не в центрі, але цілком в хорошому районі. І з ремонтом навіть. Яночка просто літала від щастя, надякувати не могла ніяк мамі. А потім закохалась і приїхала в гості з нареченим.

Обранець дочки Валентині Семенівні не сподобався відразу. І якщо засліплена почуттями Яночка нічого не бажала бачити, то у мами-то життєвий досвід був куди більше. Вона відразу і безпомилково визначила жадібність майбутнього обранця і просто патологічну ревність. Але мовчала, принцип у неї такий життєвий – не вмішуватись і не радити, доки не попросять.

І от, коли Яночка вирішила збігати до подружки в сусідній під’їзд, наречений Олексій її став лаяти як попало: – А це точно подруга? Вона заміжня? Ні? А у неї мужиків не буде? Ти навіщо такі брюки одягаєш? Вони ж в обтяжку! І дивись там, міцніше чаю нічого не пий. А це що? Подаруночок їй? Навіщо? Залиш, стане в нагоді самій. Нехай сама собі купує. Нічого на чужих людей гроші витрачати! Я тобі дзвонити буду кожні 15 хвилин!

Валентина Семенівна тільки головою хитала. Їй чоловік ніколи ні в чому не відмовляв, з подругами спілкувалася, грошима ніхто не дорікав. Ох, не подобався їй такий початок. Вона не впізнавала свою дочку. Може, любов засліпила?

Майбутній чоловік поставив умову: заміж Яночка буде виходити в сукні його сестри. Вона майже нова. А що трохи велика – по фігурі підженуть. На кафе краще не витрачатися. У батьків його будинок свій, літо, столи винесуть і на вулиці краса. Медовий місяць можна там же провести. А вже якщо Валентина Семенівна хоче весільний подарунок зробити – то нехай віддасть грошима. Їм потім гідне застосування знайдуть.

– Мам, ну чого ти? Правда, навіщо на нову сукню витрачатися? Або їхати кудись? Просто Льоша заощадливий такий! – посміхалася донька і усіляко намагалась заспокоїти маму.

Валентина Семенівна ледь стримувалась, ну як же так… щоб єдина донька і не відсвяткувати гідно весілля, але мовчала. Згодом народився онук. Левком назвали. Зать тоді влаштував великий скандал, але Яночка наполягала на своєму, вона хотіла назвати сина, як і її дідуся.

– Нічого, я все одно його буду Артуром кликати! Мені так подобається! – бубонів собі під ніс Олексій.

Варентина Семенівна подарунків усіляких накупила онуку, одягу й іграшок тільки кращих, хотіла залишитись і доньці допомогти, але зять виступив проти:

– Ні, ви матусю, до себе їдьте! Самі ми! Самостійні люди! Нічого тут нипати даремно! Погостювали – і бувайте! – як відрізав Олексій.

– Мамочко, ну  і справді. Якщо що – я подзвоню. І ми самі приїдемо! – прошепотіла Яночка. Тільки блиску в очах її мама більше не бачила.

Онуку виповнилось 4 роки вже, а бабуся бачила його за весь цей час разів з десять, не більше. Розуміла, що їй у доньки не дуже раді, та вона й не лізла.

А потім їй у лікарню потрібно було, пройти курс лікування в стаціонарі. Тож, Валентира Семенівна і зраділа, що зупиниться у доньки і цілих десять днів зможе побути з онучком.

Зятьок скривився, але промовчав. А потім Валентина Семенівна з кожним днем все більше втрачала дар мови. Їй було не зрозуміло, чому дитина одягнена в старий, інколи з плямами одяг, чому малюку не давали їсти повноцінну їжу…

– Яно! Я не зрозуміла. А він чому м’ясо не їсть? Це ж білок! Він потрібен! Левко пельмьків просить домашніх, давай я наліплю, поїмо всі разом! – сказала Велентина Семенівна.

– Ні, мамо. Олексій каже, що краще натуральну їжу вживати. Овочі там, кашки, листочки всякі. Ще сироїдіння, за словами Олексія, дуже корисно. Я теж м’ясо перестала їсти. Він так вирішив! – відповіла Яна.

– Що? Та ви з глузду тут поїхали, чи що? Не знаю, що ви тут вирішили, а дитині потрібно рости! Я тебе годувала всім, що ти захочеш! Ти траву не жувала! М’ясо не можна? А що ще йому не можна? – сплеснула руками бабуся.

– Ну, тістечка, солодощі, газовану воду, всяке шкідливе, – почала Яна.

– Як це? А він що взагалі у вас солодкого не бачить? – Валентина Семенівна присіла на стілець, обмахуючись рушником.

– Чому? Льоша іноді йому дає цукерки, по одній! – встала на захист чоловіка Яна.

– А в садку ж їсть? Що? Льоша хоче, щоб він туди не ходив і вдома розвивався? Відчуваю я, до чого дитину розвине твій Льоша! А чого він у вас в рванті якомусь ходить? Ви ж заробляєте! Та ти мені б сказала! У мене пенсія і зарплата, я б дитину одягла! Збираєте на щось? – не вгавав Валентина Семенівна.

– Ні, не відкладаємо. Просто Льоша каже, що він все одно швидко виросте з одягу, навіщо витрачатися? Можна просто так взяти, багато хто віддає. Ну, або там за вкусняшку. А гроші нехай лежать, знайде він їм потім застосування, – прошепотіла Яночка.

І тут вхідні двері відкрились і зять додому повернувся. Яна благально подивилась на маму, аби тільки без сварок.

Зять ходив по квартирі за Валентиною Семенівною по п’ятах. Ще вона виявила, що у дочки взагалі немає косметики і вона із задоволенням розглядає її. Чому Льоша відразу обурився. Звичайно, жінка тут же поцікавилася, а що тут поганого?

– Нічого хвостом крутити, коли заміж вийшла! Природня краса важливіша! Навіщо мазатись-то? Тільки гроші даремно переводити та мужиків зваблювати! І що лізете не в своє діло? Так, і ще. Матусю, в інші кімнати не заходьте, продукти не беріть і за те, що у дочки живете, будьте ласкаві, заплатіть гроші! – гордо розправивши плечі, видав Льоша.

Валентина Семенівна від такого нахабства просто дар мови втратила і не одразу знайшла, що сказати. А він тільки з кімнати вискочив.

– Яно, ось це що зараз було? А? Це мені що, так і сидіти на кухні, де розкладачку люб’язно поставили? Ти з дитиною в одній кімнаті, цей черв’як іншу зайняв. І продукти не сміти брати? Так я у вас один лимон тільки і порізала! Все сама купую! Що тут їсти є? У холодильнику просто стадо мишей висить разом з листям салату, огірками і ще чимось непотрібним. І про гроші не зовсім зрозуміла. За що це я їх повинна віддати, а? – накинулася на дочку Валентина Семенівна.

Яна намагалась заспокоїти маму, виправдатись. що Олексій пожартував так, але Валентина Семенівна не могла заспокоїтись.

Почалося все з цукерки. Вона сказала, що до кави смачненького хоченься поласувати. І малюк Левко, який обожнює бабусю, раптом кудись втік. А потім з коридору почувся крик. Валентина Семенівна забігає. – Розкрий долоньку, Артуре! Ні, ти Артур, а не Левко ніякий! Не сперечайся! Що там у тебе? Куди тягнеш? Бабусі? А хто дозволив тобі цукерку взяти, маленький негідник? Вчу уму-розуму, але ні, все одно виплодок росте! Розтули руку, ну! – і Олексій силоміць почав розтискати пальчики маленького Левка.

Яна мовчала. А Валентина Семенівна забула про всі свої принципи. Метнулася до зятя. Закрила собою дитину. Згадала всі прийоми, яким її чоловік-капітан раніше вчив. І Льоша жваво полетів в бік крісла.

– Значить так. Час це Шапіто прикривати. Якщо у тебе, дочко, мізки зовсім розплавилися, я цього так не залишу. Ще не вистачало, щоб ви мені з онука ненормального зробили. Ти, милий зятьок або по-доброму вимітайся звідси, або я тебе з поліцією виставлю. Досить вже твої закидони терпіти. Ти забув, чия квартира, а? І ти до сих пір навіть в ній не прописаний! Однак совісті вистачило з мене, з матері її, гроші вимагати! Так я її купила! Дитина в лахмітті ходить, сором. Їсть якусь погань! Я вам покажу, травинки та листочки!

Ходімо, Левко. Ми зараз з тобою в кафе підемо. Піцу поїмо! – погладила онука по голові Валентина Семенівна. – Підемо, бабусю. А піца смачна? Вона як виглядає? – запитав малюк. – Очманіти. Дитина піцу не куштувала. Ну, Янко! Батько б був живий-здоровий, ох і дісталося б вам зараз обом!

А ти лежи, недомірку. І краще сам піди! Зі мною жарти погані, насамперед товаришів по службі мого Колі покличу! Десантників! – гримнула на Олексія розлючена жінка.

Вона думала, що дочка, як завжди, буде захищати чоловіка, але Яна тихенько стояла, навіть полегшення на обличчі було помітно. Плакала тільки.

Валентина Семенівна вийшла з онуком на вулицю. І спочатку вирушила в магазин. За одягом. Де купила Левку дорогий комбінезон, шапочку, чобітки і костюм. І вони довго сиділи в кафе.

– Бабусю! А ти ще побудеш у нас? Погодуєш мене ще? А то я буває, хочу їсти, а тато каже, що багато жерти не можна. І їжа тут смачна. А то я не дуже люблю огірки, кашу і салат, – простодушно відповів Левко.

– Побуду. Не переживай, внучок. Бабуся наведе порядок! – усміхнулася.

Вдома Олексія не виявилося. Його речей теж. Квартиру зять покинув в рекордні терміни. Правда, прихопив з собою плазму і комп’ютер. Валентина Семенівна зітхнула, уявляючи розборки з дочкою, але та раптом попросила маму довше не їхати.

Читайте також: Нареченому на весілля купили ми костюм, туфлі, краватку дорогущу. Він ще довго вибирав її, зітхав, що дорого, але ж весілля один раз в житті, пам’ятний момент і все таке. Купили йому все вищого гатунку. А мені він запропонував сукню випускну вдягти

Коли Левко заснув, чай пили. Яна знову плакала. І говорила, що останнім часом втомилася від закидів чоловіка, причіпок, вічного не можна і всіляких заборон. Сама думала піти вже, так боялася чоловіка. Приїзд матері приніс порятунок.

– На голівоньку твій Льоша слабкий, схоже. Ось і нехай шукає собі таку ж! – резюмувала мама. Вона поки до доньки і онука переїхала. Влітку їздили разом в круїз по річці. І Яна пообіцяла, що якщо ще і вийде заміж, то тільки зі схвалення матері. Щоб знову на такого, як Льоша не напоротися. Валентина Семенівна – все бачить!

Фото ілюстративне, з вільних джерел

ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!

Якщо хочете читати більше цікавих матеріалів та життєвих історій від osoblyva – підписуйтесь на нашу сторінку у фейсбук за посиланням