Мирослава була ну дуже красивою. Я пам’ятаю, ще всі хлопці в школі за нею задивлялися, а сміливіші навіть підходили та пробували заговорити. Однак, батьки дуже контролювали доньку, з ким вона спілкується, та відганяли від неї всіх недостойних на їхню думку залицяльників.
Як виявилося, що нікого не схвалили а всіх вони назвали недостойними. Після школи Мирослава пішла вчитися до інституту, де жила у гуртожитку, одна в окремій кімнаті.
В село приїжджала дуже рідко. Люди в селі все питалися в батьків дівчини, як там вона поживає, чи вже вийшла заміж.
Батьки тільки розповідали, що Мирослава закінчила навчання та влаштувалася на хорошу роботу. Вони і самі не знали насправді про особисте життя доньки. Так життя ішло, роки минали, і Мирославі вже стукнуло 50, вона так і не вийшла заміж. А батьки почали старіти, тож приїжджати Мирослава змушена була частіше.
Однак крім хати жінка нікуди не ходила в селі та ні з ким не спілкувалася. Згодом вона розповіла батькам, що заробила та купила квартиру.
Батьки дуже раділи цьому, адже вже точно думали що з своїм житлом Мирослава вже точно знайде чоловіка. Це сподівання не справдилось.
Не сподівалася мати, що її єдина донька красуня так і залишиться самотньою, та не буде мати жіночого щастя. Молилася жінка, просила в Бога про чоловіка для доньки. Та так ніхто й не появлявся у Мирослави.
Першого батька не стало, а коли мати занедужала, то подзвонила та попрохала щоб Мирослава приїхала.
Коли жінка приїхала, і стала біля ліжка матері, та почала просити в неї прощення, що колись всіх хлопців від неї відганяла і ні з ким не дозволяла зустрічатися.
Адже думала, що ніхто не достойний її. Що це вона винна в тому що, у доньки не склалося особисте життя.
А тепер радила Мирославі, щоб та знайшла хоч бодай якогось чоловіка, щоб не залишитись на старість самій.
Мирослава вислухала матір та сказала, що не тримає на неї зла. А сама хоче її в дечому признатися, бо не простить собі, як не скаже. І жінка розповіла матері, що вона з Сергієм, з їхнього села, вже багато років, як таємно зустрічаються. Бо живуть далеко одне від другого, адже Сергій женився в іншому місті, має сім’ю і двоє дітей.
І одного разу коли Мирослава по роботі їздила в відрядження саме в те місто, де мешкає Сергій, то вони випадково зустрілись. Вони призналася кожний, що й досі кохають одне одного.
Так, як чоловік не хотів покидати сім’ю та дітей а Мирослава, теж не хотіла забирати батька з сім’ї то вони почали зустрічатися, так щоб ніхто не знав. І квартиру Сергій купив та подарував жінці, щоб вона вже не жила у гуртожитку. Мати вислухала доньку та спитала:
” Мирославо, а чому ж у вас з Сергієм немає дитинки?”.
А Мирослава відповіла матері, бо вона думала що та відмовиться від неї і не схоче її більше знати. Якби ж вона знала що це буде не так, Мирослава хотіла дитину звісно.
А тепер уже і пізно, бо роки уже не ті. Ще довго жінки трималися за руки, плакали та просили пробачення одна в одної.
Ось так в житті сумно складається, коли люди мало між собою спілкуються, а особливо рідні.
Автор: Галина Червона
