Мама як сказала, що ти в місті квартиру купила, я відразу зрозуміла – ось він, мій шанс на нормальне життя! З мужиком познайомлюся, при квартирі. Данька у вас поживе, якщо що. Відразу лякати не буду, а то до загсу кавалер втекти може, а після весілля нікуди вже не дінеться. – розсміялася сестра, блиснувши гнилими зубами

– Ох, гарна квартира, хороша. Я ось думаю Кирюші теж купити. І скільки в місяць платити будете? – запитав дядько Гена, обходячи наше з чоловіком недавнє придбання.

– 11 тисяч в місяць. На 10 років брали. Розраховуємо раніше виплатити. – відповіла я.

– Добре живете, багаті, раз такі гроші платити можете. – заздрісно сказав дядько.

– Ні, ми не багаті, Ви помилилися. Ми – бідні іпотечники. – розсміялася я.

Провела я дядька Гену, вже шостого родича за останній тиждень, і втомлено гепнулася в крісло.

– Не треба було говорити, що купили квартиру. Коли орендували, такого паломництва не було. – сказав чоловік.

– Я й не говорила, це мама. – зітхнула я.

Увечері в наші двері знову пролунав дзвінок.

– Привіт, сеструнь! Зустрічай мешканців! – сестра ввалилася в квартиру, в одній руці тримаючи дитину, іншою рукою тягнучи валізу. – Даньку прописати треба буде, щоб садок дали. Та й мені реєстрація потрібна. Ти не бійся – ми до тебе ненадовго! Рік-два, поки на ноги не стану! На, потримай! – вона вручила мені племінника.

– А ти чому навіть не подзвонила? – ошелешено запитала я.

– Ха, знаю я тебе! Ти б триста відмазок знайшла, аби ми не приїхали! Де ми можемо розташуватися?

Чоловік вийшов, оглянув сестру, загостривши увагу на її валізі, і пішов назад в кімнату, важко зітхнувши.

– Так, завтра на роботу не йди – з Данькою залишишся, я хочу на місто подивитися. І грошенят би підкинути не завадило, а то у нас ні копійки – на останні гроші до тебе приїхали. Мама як сказала, що ти в місті квартиру купила, я відразу зрозуміла – ось він, мій шанс на нормальне життя! З мужиком познайомлюся, при квартирі. Данька у вас поживе, якщо що. Відразу лякати не буду, а то до загсу кавалер втекти може, а після весілля нікуди вже не дінеться. – розсміялася сестра, блиснувши гнилими зубами.

Я спробувала пояснити сестрі своє ставлення до подій: – А тебе не бентежить, що у нас місця немає? І взагалі, Алін, про такі речі потрібно заздалегідь домовлятися. Ми працюємо, няньчитися з вами – часу немає. Так нам і хочеться удвох пожити, ми кілька років по орендованих кімнатах моталися, все з чужими людьми. – я спробувала пояснити сестрі своє ставлення до подій.

– Так то – з чужими! А ми ж не чужі! – зраділа Аліна, залазячи в холодильник. – Дань, йогурт будеш? А тут у нас що? Ммм, ковбаска! До речі, – плямкаючи сказала Аліна, відкусивши ковбасу прямо від палиці – Ти кажеш – місця немає. Нормально ми в одній кімнаті помістимося. Я з вами спати буду, Данькі диванчик купиш. Так що все добре буде!

– Аліно! Послухай мене! Ви не будете з нами жити! Спасибі, що приїхала, я дійсно рада тебе бачити. Але жити ми хочемо вдвох!

– Зазналася, еге ж? Квартиру купила, і все? Родинні зв’язки нічого для тебе не значать? – почала обурюватися сестра. – Ти диви, я ж все твоєму чоловікові розповісти можу, як ти по селу гулевениш, та з мужиками обжимаєшся, коли без нього до мами приїжджаєш!

– Ти з глузду з’їхала чи що? – від заяви сестри я майже втратила дар мови.

– Гей, Васька, йди сюди! Дружина твоя – гуляща! Краще зі мною одружуйся! Я вірна буду! Давай, нехай вона збирається і йде!

Чоловік зайшов на кухню, взяв мою сестру в оберемок, відніс в коридор і виштовхав її з квартири. Потім виніс валізу, вручив дитину і закрив двері. Сестра верещала в під’їзді до пізнього вечора, а потім пішла. А на ранок мені зателефонувала мама і повідомила, що я – невдячна погань і що сім’ї у мене більше немає. Ось так – купи квартиру, позбудься родичів.

Фото ілюстративне з вільних джерел