Михайло у свої 68 років виглядав значно молодше, завдяки своєму здоров’ю, догляду за собою та активному способу життя. Та й сам він не відчував себе старим. Завжди енергійний, з цікавістю до світу, він захоплювався подорожами та, звісно ж, жінками.
Однак, на відміну від багатьох його ровесників, Михайло не був одиноким, а мав помітні амбіції щодо свого майбутнього. І коли вінпознайомився зі мною– він був впевнений, що я стану його дружиною.
Але я не була готова до цього.
Мене звати Оксана. Я виросла в невеликому містечку, де всі знали один одного. Ми з мамою жили не дуже заможно, але завжди мали своє, свою частку щастя. Мама була для мене всім – другом, наставником, порадницею. Вона завжди казала, що важливо не тільки те, кого ти любиш, а й як це кохання змінює тебе. І тому, мабуть, моя історія почалася не з того, що я спочатку подумала про Михайла як про людину, з якою варто побудувати своє життя.
Михайло з’явився в нашому житті дуже несподівано. Він був другом мого батька, який вже давно покинув цей світ. Коли я була ще маленькою, пам’ятаю, що ми з мамою часто відвідували його вдома, на запрошення батька. Михайло завжди був дуже веселим і гостинним. Він навіть приносив мені подарунки, а коли я виросла, то став цікавитися моїми справами: навчанням, подорожами, життям. Це все було нормально. Михайло був просто другом сім’ї.
Але якось влітку, коли мені виповнилося 23 роки, Михайло почав дивитися на мене зовсім по-іншому. Він більше не був тим добрим дядьком, який приходив на свята, щоб поспілкуватися з батьками. Він став цікавитися мною, як жінкою.
Я пам’ятаю той момент, коли Михайло запросив мене на вечерю в ресторан. Це було незвично, адже до цього він завжди приходив до нас додому, або ми бачилися на якихось сімейних зібраннях. Але того разу я погодилася. Він був дуже уважним, навіть трохи галантним, що змусило мене почуватися приємно, хоча всередині було якесь дивне відчуття.
“Ти дуже змінилася, Оксано,” – сказав він, дивлячись мені в очі. – “Виглядаєш чудово.”
“Дякую,” – я посміхнулася. – “А ви, Михайле, теж не виглядаєте на свої роки.”
Я не могла зрозуміти, чому він почав так сильно звертати на мене увагу. Це не було звичайним зацікавленням старого друга. Він дивився на мене з якоюсь особливою прихильністю, і це мене насторожувало.
Через кілька тижнів Михайло почав частіше запрошувати мене на прогулянки, на обіди. Мама сміялася, коли я згадувала про це. “Він же старший за тебе в два рази, Оксано! І ще хоче жити з тобою? Це ж жарт якийсь!” – казала вона. Але я не знала, що з ним робити. Йому було цікаво зі мною. Він говорив мені про все: від музики до філософії, від літератури до спорту. Він був не просто старим чоловіком, а людиною, з якою можна було поговорити про багато важливих речей.
Одного вечора, після чергової зустрічі, Михайло подивився на мене серйозно і сказав:
“Оксано, я хочу тебе запросити не просто на каву, а на все життя. Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною. Я готовий забезпечити тебе всім, чого ти бажаєш. І разом ми могли б мати все, про що мріємо.”
Я почувалася, ніби мене гупнуло обухом по голові. Що це? Чому він вирішив, що я готова стати його дружиною? Я, молода, енергійна дівчина, а він – вже зрілий чоловік з багатьма роками позаду. Це все було так несподівано і нелогічно. Я почала шукати слова для відмови.
“Михайле, я… я не можу це прийняти,” – промовила я тихо.
“Чому?” – він здивовано підняв брови.
“Бо я не хочу за старого заміж виходити,” – я відповіла, не вірячи своїм словам. Всі ці емоції накрили мене, і я не змогла знайти іншого способу сказати це.
“Ти ж не розумієш, Оксано, я маю багато що тобі дати. Чому ти відмовляєшся?” – він почав переживати, йому дійсно важко було зрозуміти, що я відмовляюся від такого пропозиції.
“Михайле,” – я зробила паузу, щоб зібрати думки. – “Ти мені як дідусь. Я не можу бути з тобою. І я не хочу почуватися так, наче я за тебе вийду, бо ти просто хочеш мати когось поряд.”
Він мовчав. Я бачила, як в його очах спала надія. Але мені було важко щось змінити, навіть коли я почала розуміти, що його почуття до мене – це не просто примхи старого чоловіка, а справжня прив’язаність. Але я не могла себе змусити змінити свої відчуття, бо знала, що, навіть якщо я залишусь з ним, це не буде щастя. Я була молода, і в мене було ціле життя попереду. Я хотіла кохання, пристрасті, нових емоцій, а не тихого спокою з чоловіком, який, хоч і був чудовою людиною, але уже прожив своє.
“Михайле, мені дуже шкода,” – сказала я в кінці. – “Але я не готова. Я не можу вийти за тебе заміж.”
Михайло мовчки встав, взяв свою куртку і, не сказавши більше ні слова, вийшов. Я стояла біля вікна і дивилася, як він йде. Як старий чоловік, що пережив свою мрію, що розчарувався в чомусь, але все ж таки, з гідністю, залишився собою.
Я підійшла до мами і сказала:
“Мамо, він мені в дідусі годиться.”
“Ти зробила правильний вибір, доню,” – відповіла вона, обіймаючи мене. “Він має право на своє щастя, але ти теж маєш право на своє.”
Це було важко – відмовити людині, яка тебе любить, навіть якщо це не той тип кохання, який ти хочеш відчувати. Але я знала, що кожен має своє місце в житті, і я повинна рухатися вперед. І хоча Михайло залишився зі своїм болем і своїми почуттями, я була готова шукати своє щастя в іншому місці
Історія написана спеціально для osoblyva.сom
